Олександр Богуцький: Університет — це величезний, міцний фундамент, який може дати тобі щасливе життя, якщо скористаєшся своєю можливістю

Його називають обличчям медіаринку України. Від самого початку у великих та малих проектах саме Олександр Богуцький визначав і формував моду на стиль та методи комунікації. І вже вкотре директор-президент телеканалу ICTV Олександр Богуцький входить до рейтинг найвпливовіших українців за версією журналу “Фокус”.

Про навчання на геологічному факультеті, освіту, яка є визначальною для молоді та цінності у інтерв’ю для проекту “Відомі випускники”.

Почнемо з традиційного для кожного випускника питання: чому Ви обрали Львівський університет, що вплинуло на Ваш вибір?

Після школи перед кожним стоїть вибір між різними вишами. Це вже пізніше прийшла своєрідна мода, що зараз університетів більше ніж вулиць у місті, але раніше у Львові був один Університет та інші виші. Тому, звичайно, що я хотів вчитися тут.

Інша справа, що я хотів навчатися на журналістиці. Але це був такий період, коли в Радянському Союзі існувала система розподілу, і можна було потрапити працювати будь-куди. І зрештою, сама журналістика мало нагадувала журналістику. Наприклад, аби вступити, треба було обов’язково написати статтю, де було б щось про партію. А нас виховували в такому товаристві, де про партію нічого доброго ніхто не говорив. І тому батько переконав, що можна бути, наприклад, геологом.


Адже найважливіше – це не ті знання, які ти отримав, а вміння отримувати знання, вміння думати, вміння співставляти факти, аналізувати, бачити щось попереду, тобто все те, що дає університетське середовище.


Так я вступив на геологічний факультет, який має славетну історію і прекрасні музеї. Думаю, що геологія подарувала мені неймовірну масштабність мислення.

Що Вам найбільше подобалось під час навчання на геологічному факультеті?

Геологічний факультет завжди був осередком особистостей. Чому? Тому що Комуністична партія нічого не могла з ними зробити. Граніт є гранітом за будь-якої влади. Слава львівської геології була завжди в тому, що науковці знаходили корисні копалини, тому всі вважали, що це був найкращий факультет в Радянському Союзі, після якогось факультету в столиці СРСР.

Це були вільні люди, які говорили те, що в головному корпусі ніхто вголос сказати не міг. Наприклад, улюблена фраза одного з доцентів була: «Не надо, значит, задирать штаны и бежать за комсомолом. Ты лучше учись, а не умничай».

Геологія — наука, яка будується на міцних фактах. А якщо їх немає — то це вже теорія. Геологія — дуже якісна, видатна дисципліна, і якщо подивитися назад, згадати Євгена Лазаренка та інших видатних дослідників, які працювали на геологічному факультеті, то ясно, що весь світ загалом, так чи інакше пов’язаний із природничими науками. Хоча зараз, без сумніву, розвиваються вже нові дисципліни.

Навіть у ті часи єдиний член-кореспондент Академії наук Радянського Союзу працював на геологічному факультеті. Тобто, це дуже потужна наукова база настільки сильних особистостей, що, дякуючи їхньому внеску в науку, їм вибачали, скажемо так, “крайній” характер.

Були люди, на яких Ви хотіли рівнятися?

Усі дослідники, які викладали на геології, як, наприклад, наш тодішній декан Орест Матковський, підтримували дуже добру, яскраву атмосферу співпраці зі студентами. Були викладачі, які завжди бачили у тобі рівного у дискусії, з повагою ставились до тебе, підносили, хотіли, щоб ти навчився.

Далі — розмах навчання. Коли ти вивчаєш, наприклад, палеонтологію, маєш справу з організмами, які жили мільйони років тому, світову геологію — аналізуєш родовища в Африці, Індії, розумієш геологію Америки. Це просто зовсім інший світ. Сила наших дослідників була в тому, що вони читали карти таким чином, що могли передбачити будь-яке родовище.

Наш професор Євген Лазько, який вчив і викладав у Львівському університеті, був автором підручника «Геологія СССР». У якомусь сенсі він був геологом номер один.

Підтримуєте зараз зв’язок із рідним факультетом?

Без сумніву. Я непогано знаю Миколу Павлуня (Зараз – декан геологічного факультету). Ми двоюрідні брати. Зараз династії бувають в основному тільки в суддів, але геологія вона настільки прекрасна, що, звичайно, цей дух романтики передавався від одного до другого, мій тато — геолог, у мене геологічна освіта.

Ви після завершення університету вступили в аспірантуру на геологічному факультеті, а потім пішли в журналістику. Важкий був перехід у професійному плані?

Світ змінювався, і ми брали активну участь у цих змінах. Коли був мітинг, дуже хотіли поміняти ректора Володимира Чугайова. Потім хтось приїхав із Києва і намагався нас заспокоїти, казав розійтися. Тоді я просто забрав у нього мікрофон і сказав, що він бреше. За цим усім, очевидно, було бажання змін в освіті, бажання побудувати справедливу Україну. Ми були здорові, сильні фізично хлопці, які були готові до спротиву. Геологи ж нічого не бояться.

Після перемоги Івана Вакарчука на перших виборах ректора Львівського університету почалося студентське самоврядування, у якому я брав активну участь. Нам видавалося, що це відкриває новий, фантастичний час, що все буде по-іншому, що ми будемо будувати якісну країну, де отримаємо хороші можливості.

Всі, хто вчилися, були дуже талановиті, дуже розумні, і все, чого їм бракувало — це якісної лабораторної бази. Треба було робити аналізи, дослідження, але усе було покрите металобрухтом і розвалювалось.


Пріоритет країни повинен бути безумовно у напрямку освіти, тому що освіта, культура, все те, про що взагалі забуто, визначають країну.


Якісна освіта сформує людей, які будуть будувати нашу країну, навіть, якщо вони працюватимуть далеко. Тому і журналістика нікуди не йшла. Це ж не професія, це стан душі. Ми на першому курсі зробили велику стінгазету на геологічному факультеті, де була різка критика різноманітних недоліків. Весь факультет ходив, читав. А далі понеслося: радіо, музика, телебачення.

Зараз Ви входите в сотню найвпливовіших людей країни, поділіться з нашими студентами, як Ви досягли такого успіху?

Насправді ніяких секретів немає, треба або чогось хотіти, або чогось не хотіти. Я справді вірю, що можна змінювати світ, можливо, не так і глобально. Ілон Маск побудував ракету і, скоріше за все, реалізує мрію про колонізацію Марса, але тільки тому, що він не боявся про це мріяти. Водночас є стратегія маленьких кроків. Дорога завжди починається з першого кроку. Може, це виглядає дуже примітивно, усім здається, що це не працює, але від кожної людини, від кожного викладача в університеті можеш узяти щось, що зробить тебе сильнішим. Дякуючи своїм знанням ти можеш рухатися вперед.

Багато хто з нас досягнув успіху в Києві, тільки тому, що був готовий більше працювати за менші гроші, тому що ми хотіли рухатися вперед. Все. Чудес немає.


Я вірю в те, що наші випускники, студенти будуть здобувати успіх у Європі чи в Америці і навіть знаю таких людей.


Вони хочуть того успіху, а зустрічають людей, які вже все мають, їм спокійно.

Рухатися вперед, внутрішня мотивація — це дуже великі переваги. Навіть перша ж ціль, яку хтось собі поставить, робить його ближчим до його досягнення, ніж жити, як усі. Будь-яка мрія робить тебе сильнішим.

Чи є сучасні українці, якими Ви захоплюєтесь, яких можна дати як приклад.

Навряд можу сказати, що хтось є для мене іконою. Мені, без сумніву, дуже подобався Любомир Гузар. Слово “подобався” вжите, можливо, недоречно. Я захоплювався його величчю духу, його мудрістю, його розумінням. Але навіть із Блаженнішим ми мали дискусію, коли виступали за, наприклад, ратифікацію Стамбульської конвенції, яка містить у собі достатньо міцні вимоги щодо усунення гендерної дискримінації. Церквою це трактується як щось таке, що ставить під сумнів шлюб. Очевидно, це не так. Це нова можливість, що є дорогою до справедливості. В Америці загальне виборче право жінки отримали тільки у ХХ ст., і якби за нього ніхто не боровся, його би й не було. Треба дивитись на світ широко відкритими очима, але загалом, мудрість Блаженнішого, що не розходилась із конкретними справами, по-справжньому захоплювала.

Когось послухаєш, то він так прекрасно і щиро говорить, так усе правильно малює, а виходить недобре. Тому що слова, які ти говориш, не є правилом навіть для тебе самого — і це найбільша біда всередині країни.

Не можна сказати, що є людина, яка, можливо, є прикладом. Скоріш за все існує набір простих правил, яких необхідно дотримуватися.

Який це набір, що в нього може входити?

Він дуже простий, немає нічого особливого. Будь-яка людина може собі застановити, наприклад, казати сонцю: «Добрий ранок!», але як я вже зазначав, будь-яке правило робить тебе сильнішим, щодо людини, яка не має жодних правила.

Немає суперскладного рівняння. Для прикладу, формула Ейнштейна складається з трьох символів. І все — крапка. Тому, чим простіше, чим воно більше застосовано — тим воно більше підходить для тебе.

Далі дуже важливо: можна мріяти про колонізацію Марса, але нічого для цього не робити. Окрім, як мріяти про те, щоб зробити світ прекрасним, щасливим, має бути якась близька мрія, розуміння, що відповідальність за світ починається з тебе й тому все цікаво.

Зараз триває велика дискусія, наприклад, сортувати окремо пластик, окремо папір, чи чекати поки хтось у державі прийде і скаже: «Із сьогоднішнього дня ми сортуємо пластик і папір окремо». Ні! Все має починатися з тебе.

Якщо узагальнювати, то найважливіше для мене правило звучить так: «Все починається з тебе!». Його можна трансформувати у: «Почни з себе».

Коли ти звинувачуєш когось, подивися спочатку на себе. Давно відомо: «Той, хто без гріха, хай кине камінь першим». Але дуже часто свобода заносить в зовсім іншу сторону:  “Я за колгосп, тільки не в нашому селі”. Згадайте золоте правило етики Емануїла Канта. Знову ж таки, якщо повернутися до того, звідки люди знають Канта, розуміють різні дисципліни, бо вони вчилися в університеті.

Без сумніву, університетська освіта формує світогляд. Але є люди, які не довчилися. Але якщо подивитися зараз: Марк Цукерберг таки повернувся й отримав диплом. Якщо запитати у власника Microsoft, який теж не довчився, кого він бере на роботу, я більш ніж впевнений, що практично всі є випускники університетів.

Це, напевно, легенда, що можна без освіти досягнути успіху. Якщо взяти співвідношення тих, хто з освітою досягнув успіху, і тих хто її не отримав,  то випускників вишів буде значно більше.

Треба мати повагу до думки іншої людини, але починати із себе, аби власним прикладом старатися зробити світ кращим. Без сумніву це зробив Блаженніший Любомир Гузар.

Що б Ви порадили нашим студентам?

Вчитися. Величезна проблема в самоусуненні від думки «Нічого від мене не залежить». Усе не так. Якщо повернутись в час, коли ми вчилися, звичайно, він був унікальний: у повітрі вже був запах незалежності, усі дуже її хотіли. Це була така велика мрія. Звичайно, це щось таке неймовірне: голодування на граніті, повалили уряд. Нам здавалося, що нема нічого такого, що б ми не зробили.

Просто від моменту, коли люди починають щось робити — перший Майдан, Євромайдан на вулиці Інститутській — до завершення бракує два чи три кроки, але вони ж їх не роблять!


Без сумніву, великі перемоги не можуть бути одним моментом, і боротися за Україну не можна раз за три роки на Майдані. Треба боротися кожного дня.


А якщо говорити про студентів, то найвищою цінністю є якість освіти. Я чую різні відгуки, що діти зараз стараються менше, і вважаю це величезною проблемою і викликом сучасної освіти, якому треба протиставити своє старання.

Дивовижно, коли наші вчаться в Польщі, і вони найкращі студенти, а у нас в університеті можуть не вчитись, бо залік і так, і так поставлять. Треба усвідомити, що ти це робиш, не для когось, а насамперед для самого себе. Знання потрібні тільки тобі. Все, що маєш — це твоя голова, руки й ноги, і тому, чим більше в тебе буде в голові, тим вищою є твоя цінність.

По-іншому це довести не можна, університет — це величезний, міцний фундамент, який може дати тобі щасливе життя, якщо скористаєшся своєю можливістю. Головне – цю можливість побачити. У цьому сенсі, усе залежить від кожного. Як постелиш — так і виспишся — це вже українська мудрість.

Текст Ольга Гординська та Марія Робак

Фото Анастасія Кілар