Ірина Швайдак: Якщо б у мене за спиною не було філологічного факультету, я б не писала так, як пишу, або ж не писала краще, аніж пишу зараз

ЇЇ тексти вражають своє глибинною філософією, а музика заворожує душу ліричністю.

У інтерв’ю для проекту «Відомі випускники» солістка гурту “Один в каное” Ірина Швайдак розповідає про перші пісенні дебюти, читацькі вподобання та як розвага і хобі стала стилем життя.

 

Наше традиційне перше запитання: З чим у Вас асоціюється Львівський університет?

Із бібліотекою, в якій ми зараз перебуваємо (Запис інтерв’ю відбувався у бібліотеці). На перших курсах ми ще так в інтернеті не сиділи  і більше ходили в бібліотеку.

А чому Ви обрали філологію, чому поступали саме на філологічний факультет, Вам хтось підкинув цю ідею чи це був шлях суто самостійний?

Точні науки мені не вдавались і були не настільки цікавими, як мова і література. Мені подобалось читати та писати, тому я не бачила для себе більш вдалого факультету, ніж філологія.

Хоча після 11 класу батьки переконували мене обрати  Інститут економіки і туризму, аргументуючи це кращими перспективами після здобуття освіти. Однак я розуміла, що мені буде нецікаво на економічному факультеті. Від відчуття того, що роблю неправильний вибір, я почала депресувати. Мама вчасно зауважила це і ми кардинально змінили курс. Так я вступила на філологічний.

А чи виправдав себе Ваш вибір, пригодилася Вам зараз філологія?

У написанні текстів – так. Якщо б у мене за спиною не було філологічного факультету, я б не писала так, як пишу, або ж не писала краще, аніж пишу зараз.


Врешті-решт, я обрала для себе іншу сферу, хоча саме філологія мене до цього підштовхнула.


Коли Ви прийшли навчатися в університет, важко було інтегруватися у зовсім нове і ще невідоме середовище?

Я б не сказала, що було важко. Було багато нового і незрозумілого для мене, проте ніякого тиску я не відчувала. Розуміла, що потрапила в інший світ: я приїхала з маленького міста Золочева, все моє оточення враз змінилося. У мене з’явились інші зацікавлення, інші друзі, інші теми для спілкування. Все стало абсолютно іншим, аніж було до того.

Я пам’ятаю наші перші пари з поетики. На одному з таких занять ми аналізували верлібри. В школі я писала лише римовану поезію і коли викладачка запропонувала поділитись своїми думками стосовно неримованого тексту (а це був вірш), то я пригадую, як впевнено декларувала, що такі тексти не мають права на існування, що це не поезія. Я пам’ятаю, як толерантно зреагувала викладачка, вона не сперечалась зі мною і не критикувала. Вже через рік я кардинально змінила свою думку стосовно цього.

А як вибудовувались Ваші стосунки з викладачами, чи були для Вас авторитети?

Були різні викладачі: ті, які мені подобались і лекції яких я слухала з відкритим ротом. Були й такі, яких побоювалася: існує певний тип викладачів, які заходять в аудиторію і ти вже відчуваєш їхній тиск. Були викладачі, яких направду нудно слухати і до кінця лекції хочеться спати.

У кожного студентські роки асоціюються з якимись історіями, ситуаціями, у які потрапляють. Можете пригадати одну з таких?

Для мене, як для музиканта, важливим був момент, коли я наважилась зіграти свої перші пісні перед одногрупниками. Час до часу ми вибирались на Високий замок на пікнік. Одного разу я взяла з собою гітару і зіграла тремтячим голосом перед одногрупниками пісню “Небо”. З того все почалося. Для мене цей момент був дуже важливий. Вони тоді мене дуже підтримали і підштовхнули до того, щоб розвиватись у цьому руслі.

Чи є у вас зараз пісні, які були створені  в студентські роки, можливо, тексти, які Ви поклали на музику уже згодом, після університету?

Добра половина пісенного доробку створена в студентські роки, тому що писати і грати з  “Один в каное” я почала десь на третьому курсі університету.

Ви почали творити під час свого навчання університеті, а не замислювались над тим, аби повністю присвятити себе музиці?

Тоді таких думок не виникало. Я навчалась, співала в гурті, розділяла інші захоплення. Все це мене абсолютно влаштовувало.

Уявляли себе у майбутньому філологом, прагнули пов’язати своє життя з цим фахом? Чи ще вагалися між музикою, творчістю та філологією?

Тоді я не розглядала музику як професію. Це була радше розвага, хобі, цікава пригода. Мені хотілось далі розвивати себе в філології, цікавилась журналістикою, але в якийсь момент зрозуміла, що доброго журналіста з мене не вийде. Після закінчення університету встигла спробувати себе в зовсім інших спеціальностях.


Це було схоже на постійний пошук. Та в якийсь момент я усвідомила, що музика постійно йде поруч і що вона – чи не єдина сфера, в якій я можу почувати себе цілком впевнено і природньо.


А якби повернути час назад, на три-чотири роки, Ви б щось змінили?

В університетському житті –  так: я б більш вдумливо читала, вивчала тільки те, що мені направду цікаве. До всього навчального процесу підходила б більш егоїстично.

А що Ви тоді читали? Може б Ви порадили нашим читачам декілька книжок, які б, на вашу думку, добре на них вплинули?

Тоді я багато читала, програма була досить насичена. Багато чого мені подобалось, та немало було такої літератури, від якої я собі точно не набула гарного літературного смаку. Не називатиму творів та авторів, бо це абсолютно некоректно та суб’єктивно. Не розумію, чому я продовжувала читати ті твори далі.

Що порадити?

Це питання смаку. На приклад, я дуже люблю Маркеса. Пригадую, як почала читати його твори на другому курсі університету, яке несприйняття в мене викликала та література, і як взялась читати його набагато пізніше, тоді по-новому відкрила для себе його творчість. Є книги, до яких слід дорости.

А який твір?

Мені більшість його творів подобається. “Сто років самотності”, або “Полковнику ніхто не пише” – шедеври, як на мене.

Можете розповісти як складались ваші взаємини з одногрупниками? Знаходили там друзів, однодумців?Можливо, є університетські друзі, з якими Ви спілкуєтесь досі.

Майже зі всіма спілкуюся. Можливо, це пов’язано з тим, що наша група складалась з семи людей. У нас була особлива спеціальність, літературна творчість. Ми досі тримаємо зв’язок, хоча половина групи живе не в Україні. Час до часу вони приїжджають і ми всі зустрічаємось на каві.

Маєте якийсь рецепт успіху, яким Ви можете поділитись зі студентами, якісь поради,  як досягнути успіху.

Мені здається, що ставити такі питання зарано. Якщо все буде добре і мені стукне 60, я зможу відповісти на нього.

Розуміння “успіху” у кожного своє. Що ви вкладаєте в це поняття?

Це займатись тим, що подобається і жити згідно внутрішнього поклику. Багато хто в моєму віці вже пізнали батьківство і відчувають себе повністю зреалізовним, а хтось відчуває потребу рухатись в бік професійного кар’єрного зростання і тільки так відчуває себе щасливим. Є і такі, яким вдається поєднувати одне і друге, та, як на мене, це дуже велика рідкість, якщо говорити про жінок в нашій країні. В будь-якому разі важливо робити те, що хочеш і жертвувати тільки тим, чим вважаєш за потрібне.

А які навички, що Ви здобули в університеті, знадобилися Вам в кар’єрі зараз?

Наполегливість, звичайно. Ми завжди самостійно здавали іспити і чесно заробляли свої оцінки та стипендії.

Що б Ви порадили студентам?

У першу чергу добре думати, чи потрібна їм вища освіта, як така. Зараз маємо дуже багато студентів, половині з яких освіта абсолютно не потрібна. Так само не обов’язково після четвертого курсу всім вступати до магістратури. До речі, в свій час я не набрала достатньї кількості балів, щоб вступити в магістратуру і продовжуватись навчатись на державному відділенні. То був перший раз, коли я посвністю розлучилась зі своєю групою і залишилась, як мені тоді здавалось, сама. Зараз я розумію, що це був дуже важливий період в моєму житті, коли я вчилась стояти сама за себе без дружньої підтримки збоку.

 

Текст Ольга Гординська та Марія Робак

Фото Анастасії Кілар