Андрій Дещиця: У порівнянні зі шкільною освітою, університет – це щось нове. Тут ти сам відповідаєш за своє майбутнє

Український дипломат Андрій Дещиця переконаний, що знання історії потрібні в будь-якій сфері, без них складно будувати своє майбутнє. Перебуваючи на посаді Надзвичайного і Повноважного Посла України в Польщі він кожного дня стикається з прикладами в історії, які потрібно знати. 

Про навчання на історичному факультеті, участь в археологічних експедиціях та роботу дипломата дивіться на youtube-каналі Львівського університету. Ми ж ділимося з вами уривком інтерв’ю.

Про вибір факультету та Університету

Це було дуже давно (Сміється), ще в 1980-х роках. Навчаючись в Сокальській середній школі №3, вже тоді я хотів працювати в сфері пов’язаною з політикою та дипломатією. 

Єдиний виш, який на той час навчав дипломатів був Московський державний інститут міжнародних відносин і вступити туди було практично неможливо. Тому я хотів вступити на факультет, прив’язаний до суспільної роботи та суспільних наук. 

Історичний факультет видався мені єдиним правильним і логічним вибором в цій ситуації. Враховуючи те, що я народився в маленькому селі на Львівщині для мене йти навчатися до Львова стало великим викликом. 

Перше враження

Нова форма навчання. Я пригадую, що у порівнянні із школою це було щось нове, де треба було нести більшу відповідальність, бути самостійним. Це знову ж таки було пов’язано з тим, що я переїхав від батьків і треба було жити самому. Спочатку я навіть не жив у гуртожитку, а знімав кімнату в квартирі, оскільки всім місця в гуртожитку не вистачало,а треба було десь жити. Родичів чи знайомих у нас не було. 

Для початку треба було призвичаїтися до самостійного життя. Плюс навчання, яке було спрямоване на те, що тобі потрібно було самому йти в бібліотеку, шукати в архіві документи. Не так, як ти приходив додому зі школи, де тобі давали підручники і ти міг прочитати те, що тобі задали на уроці. Вимагалося бути достатньо самоорганізованим, щоб відповідати на ці завдання, поставлені викладачами вже в університеті і встигати готуватися і до семінарських занять, і до лекцій.

Студентські будні  

Я навчався в 1982-1989 роках. Хоча це 7 років, але з них навчався 5 років. Не через те, що погано вчився і мене залишали на два роки для того, щоб довчитися, а через те, що два роки я провів у радянській армії. У 80-х роках навіть студентів вищих навчальних закладів призивали до армії і в 1983-1985 роках я служив в Хмельницькій області. Не так далеко від Львова, але тим не менше, повністю відлучений від навчального процесу. 

Перший навчальний 1982-1983 рік треба було до всього призвичаюватися, але вже після армії все стало цікавішим, і навчання, і життя у Львові, і студентські будні. 

Одним з аспектів студентських буднів були кав’ярні, де можна було зустрічатися, пити каву та обговорювати актуальні питання, що відбувалися в Радянському Союзі.

Історія, як підґрунтя для майбутнього

Потрібно пам’ятати і знати правило, яке всі студенти історичного, і не тільки, факультету знають.


Якщо ти не знаєш історії своєї країни, то ти не знаєш історії майбутнього своєї країни.


Потрібно знати історію, не тільки своєї країни, а й свого роду для того, щоб будувати своє майбутнє. Знання історії в будь-якій сфері, чи це дипломатія, політична діяльність, навіть бізнес, потрібні для того, щоб можна було побудувати своє майбутнє. 

Я дуже часто користуюся знання, які мені дав історичний факультет. Але не ображаючи історичний факультет і викладачів,  які мене навчали, знань було замало. Деякі сторінки історії ми не вивчали, з тої причини, що я навчався ще в часи Радянського Союзу, коли про Українську народну республіку ще не говорили, або коли говорили про керівників УНР як зрадників. Про Українську повстанську армію, Волинську трагедію, діяльність УПА на Волині взагалі не було мови. 

Тепер працюючи в Польщі, я поновлюю ці знання, тому що їх не вистачало з історичного факультету. Тим не менше, в порівнянні з моїми колегами дипломатами, які не навчалися на історичному факультеті, то в них ще менше знань з історії. А ці знання дуже потрібні в переговорному процесі, коли ти можеш посилатися на якісь приклади з історії. 

Про улюблене в роботі

Відносини з людьми, бо це є життя. Чесно кажучи ці зміни, обмеження, які впровадженні у зв’язку з епідемією коронавірусу мені здаються надмірними, оскільки вони обмежують живе спілкування. Звичайно за допомогою сучасних технологій я можу передати свої меседжі, але ти ніколи не передаш свого духу та енергії через інтернет. Думаю, що нам треба чим швидше повернутися до нормального життя, тому що без цієї енергії, яка є між людьми, ми не зможемо побудувати міжособистісного майбутнього.

Побажання для студентів


Бути впевненими у собі.


Не сумніватися в тому, що ви зробили правильний вибір навчаючись на тому факультеті, що обрали, адже ці знання стануть вам у пригоді, будуть корисні у майбутньому.

Я можу наводити багато прикладів як знання історії допомагають будувати бізнес, наприклад. В своїй роботі я часто стикався з колегами, які були моїми викладачами і які допомагають мені зараз на посаді Посла України в Польщі. Я не думав, що це може колись статися, але так склалося, що знання, які я отримав навчаючись на історичному факультеті, люди з якими я познайомився – зараз мені корисні та потрібні. З Романом Шустом, професором, попереднім деканом факультету, Степаном Качарабою,  що зараз є декан чи Леонідом Зашкільняком, який написав дуже багато праць про українсько-польські відносини я часто зустрічаюся на різних конференціях. Люди, які викладали раніше, які щось роблять та є активні, згодом можуть допомогти вам у житті, навіть в іншій сфері. Нам треба вчитися вибудовувати добрі відносини з людьми.

 

Розмовляла Ольга Гординська