В середині 90-х років мало хто розумів, що таке програмування, адже ІТ-технології тільки починали розвиватись, але це не зупило Віталія Седлера – випускника факультету прикладної математики та інформатики, а зараз CEO та співзасновника IT-компанії Intellias, що входить в десятку найбільших компаній на вітчизняному ринку.
Які плюси і мінуси в поєднанні роботи та навчання для студентів? З чого почалась історія компанії Intellias та що можна порадити молодим людям, які хочуть стартувати в IT? Усі відповіді в інтерв’ю.
Почнемо наше інтерв’ю у нетрадиційний спосіб: Перед Вами коробка у якій заховано 7 запитань, Ви можете витягнути рандомно одне. Яке? Зараз побачимо.
Опишіть своє найбільше досягнення і найбільший провал.
Звичайно, бізнес, який ми створили з моїм партнером і є найбільшим досягненням для мене та всієї нашої команди.
Intellias є одним з лідерів ринку у Львові та в Україні, нас добре знають у Східній Європі. Ми сервісна IT-компанія і протягом багатьох років ми тримаємо лідерські позиції з дуже швидкого росту. Ринок в Україні зростає в середньому на 10-15% на рік. А завдяки наполегливій роботі нашої команди компанія зростає на 50% щороку. В середньому це 45% за останні 7 років. Історія нашої компанії – неординарна, видима, успішна, і я, щиро кажучи, пишаюсь досягненим.
Щодо провалів, то напевно, великих провалів в житті не було, інакше я б не усміхався зараз (Сміється). Є речі, які не завжди вдаються. Як правило, це пов’язано з стосунками з людьми. Часом, на жаль, не все йде так, як би хотілось. Але такі невдачі треба осмислити, отримати досвід і піти далі.
Опишіть себе трьома словами.
Якщо говорити про характер – я веселий, маю почуття гумору, люблю пожартувати, згуртовувати навколо друзів.
Я люблю чимось займатися і бачити перед собою цілі, йти до них. Знаєте приказку: “Якщо ти можеш бігти до цілі – біжи, якщо не можеш бігти – йди, якщо не можеш йти – ляж і лежи в її напрямку”? Вона про мене. Я амбітна людина, тому досягнення поставлених цілей дає мені більше мотивації, більше сили, щоб йти вперед.
Ваш вибір університету і власне факультету прикладної математики був самостійним чи Вам хтось у цьому допоміг?
Це був 1994 рік і тоді ландшафт вищої освіти в Україні відрізнявся від сьогоднішнього. Мені потрібно було обирати: між, що тим любиш і що популярне.
В ті часи прикладна математика чи фізика, механіко-математичний факультет були зовсім непопулярні. Більшість молодих людей в 1994 році під впливом своїх батьків йшли на міжнародні відносини, на економічний чи юридичний факультети. А якщо 95% людей хочуть бути спеціалістами з міжнародних відносин, то досягнути успіху у цьому напрямку стає нереально.
Рішення прийняв самостійно, але порадившись з батьками. Вони дали мені карт-бланш і я вирішив, що хочу займатись програмуванням. Так серед львівських вишів обрав факультет прикладної математики та інформатики ЛНУ ім. Франка. Вступати мені було легко: співбесіда без екзаменів через те, що я випускник Львівського фізико-математичного ліцею. Все вирішилось за один день, і я досі вважаю, що це був правильний вибір.
Коли ви вступили в університет: перший, другий курс, які були враження від навчання? В середині 90-х років мало хто розумів, що таке програмування, це тільки старт ІТ-технологій.
Перші два курси не були дуже складні для мене завдяки отриманій освіті у фізико-математичному ліцеї. Ліцей дав дуже сильний поштовх. Звичайно, що з кожним наступним курсом з’являлися складніші предмети по спеціальності. Мені, як математику, завжди складно давались гуманітарні предмети – історія, філософія.
Інформаційні технології у той час почали дуже швидко розвиватись і університет не встигав за цим розвитком. Мабуть, це було пов’язано з економічними проблемами, нестачею викладачів, які добре розуміли інформаційні технології. Вони ще самі тільки вчились.
Багато чого з програмування я вивчив самостійно. Це було зовсім не складно, тому що це була частина мого життя – по 15 годин в день працювати за комп’ютером, вивчати щось нове.
З третього курсу ви почали поєднувати роботу і навчання. Які бачите плюси і мінуси в цьому поєднанні для студентів.
Тут треба зрозуміти, що те, що було в дев’яностих роках відрізняється від того, що є сьогодні. В 1996 році отримати роботу з зарплатою 200 дол., яка була втричі більша за зарплату моїх батьків – це була мрія. Тому коли така можливість трапилася, роздумів ніяких не було взагалі. Відтак, я намагався поєднувати навчання і роботу. Часом це було на шкоду навчанню, адже на роботі був повний робочий день. Але коли ти молодий, хочеш навчатись і хочеш працювати – все можливо.
Зараз ситуація для студентів дещо простіша. Кожен студент, який навчається на факультетах прикладних технологій має можливість отримати роботу. Можна спокійно провчитися у виші, з додатковим навчанням на останніх курсах при ІТ-компаніях, або на комерційних програмах, а потім вже йти працювати. Оглядаючись назад, я би, напевно, більше сфокусувався на навчанні.
Маєте яскраві спогади за час навчання в університеті, як проводили своє дозвілля з одногрупниками, колегами, друзями?
Можливо це трішки банально звучить, але університет – це школа життя. Роки навчання попадають якраз на той період в житті, коли люди дорослішають.
Ти приходиш в університет ще підлітком, а завершуєш у 22 роки, коли ти вже молода, але доросла людина. Університет створює особливу атмосферу, у якій знаходиш своїх друзів і формуєш світогляд.
Для мене роки в університеті – це час коли я знайшов багато друзів, з якими товаришую досі. З ними ми багато подорожували в Карпатах, вчились разом, з деякими працюємо зараз. Студентські роки – це час, коли стаєш дорослим і розпочинаєш відповідальне, свідоме життя.
Розкажіть з чого почалась історія вашої компанії Intellias?
Тут свою роль так само зіграв університет. Ми з моїм партнером, Михайлом Пузраковим, познайомились ще в ліцеї, але почали працювати разом вже в університеті. Пригадую, як ми йшли по коридору – тоді ще не товаришували – і на стіні університету побачили оголошення про набір на роботу у сфері ІТ. Ми з Михайлом двоє спинилися, коли побачили це оголошення, переглянулися і сказали: “Давай підемо спробуємо”. Був певний конкурс, але вибрали нас двох. Це була моя перша робота. З того моменту ми працюємо разом, заснували спільний бізнес, і вже 17 років керуємо компанією.
Як ви вважаєте, який секрет успіху вашого партнерства в бізнесі, адже партнерство в бізнесі – це, в першу чергу, про стосунки з людьми?
Ми з Михайлом працюємо разом вже більше 20 років. Є декілька причин того, чому наші робочі стосунки довготривалі та успішні.
По-перше, ми доповнюємо один одного. Ми зовсім різні: щось я можу зробити краще, а щось – Михайло. Разом ми можемо зробити більше, і кожен з нас це добре розуміє.
По-друге, в нас спільні цінності. Якщо ми би були у цьому різні, наше партнерство не протривало б і кілька років. Ми однаково розуміємо, що таке порядність, діалог, пошук рішень.
Ви згадали про цінності, а яка місія вашої компанії?
Місія нашої компанії – бути технологічним enabler-ом для наших клієнтів. Зараз суспільство переживає третю технологічну революцію, пов’язану з інформаційними технологіями. А також четверту, спричинену розвитком штучного інтелекту, поєднанням біо- та інформаційних технологій, автоматизацією та віртуалізацією реального світу.
На фоні цих революцій змінюється майже кожен аспект нашого життя: те, як ми спілкуємося, сприймаємо інформацію і як поводимося. У світі з’являється багато нових ідей і нових бізнесів, пов’язаних з інформаційними технологіями. І наша компанія допомагає саме такі ідеї реалізовувати. Ми інженерна компанія, яка реалізує нові бізнес задуми наших клієнтів.
Зараз у Вашій компанії, в основному, працюють молоді люди. На яких цінностях вони базуються, що їх мотивує до роботи? Для порівняння, коли Вам було 20-25, Ви базувались на одних цінностях, мотивація була інша. Що зараз мотивує Вашу команду?
Середній вік спеціалістів у нашій компанії – 29 років. Це вище, ніж в колег на ринку, але це пов’язано з тим, що в нас багато людей рівня Senior.
Я вірю, що більшість людей мотивує можливість бути залученим до цікавих проектів і можливість розвитку.
Ми створюємо такі умови в Intellias, щоб спеціалісти могли розвиватись, могли ставати кращими. Для цього у нас є різні інструменти: тренінги, персональне навчання. Бажання навчатися – це одна з причин, через яку люди приходять в нашу компанію.
Весною цього року ви оголосили про відкриття двох нових офісів в Кракові та Івано-Франківську. Які перспективи розвитку для вас, вашої компанії і розвитку ІТ, зрештою, бачите у цих містах? Оскільки ваша компанія в більшості орієнтується на німецькомовний ринок — Німеччина, Австрія, Швейцарія.
Справді, зараз більшість наших клієнтів з німецькомовної Європи, але це не означає, що так буде завжди. Компанія розвивається, відкриваємо нові офіси і заходитимо на нові ринки, наприклад, у Сполучені Штати. Це величезний ринок, в якому Intellias вже частково присутній. У Ізраїлі також великий технологічний ринок і потреба в інженерах.
Будуючи плани на майбутнє, ми орієнтуємося на роботу з талановитими людьми. В Україні важливо бути присутнім у містах, де є хороший ринок талантів. Тому в нас було чотири офіси у великих містах України: у Львові, Києві, Харкові та Одесі. Для підсилення наших команд, ми відкрили ще офіс у Івано-Франківську в червні 2019 року. Це місто невелике, але там є перспектива росту і воно ментально та географічно близьке до Львова.
Краків ми обрали з декількох причин. Перша – ми часто чули від потенційних клієнтів, що Intellias класна українська компанія, але в них є певні регуляції, які не дозволяють розробляти програмне забезпечення поза межами ЄС. Друга причина – іноді замовники вбачають певні ризики для розробки своїх рішень в Україні і обирають партнера зі списку країн, в якому нас немає. Тож, нам був потрібен окремий розробницький центр поза межами України. Польща і, власне, Краків став логічним рішенням. Ринок цієї країни нам зрозумілий, багато людей з України розмовляють чи розуміють польську мову, а Краків – чудове місто.
Що б ви порадили молодим людям, які б хотіли стартувати, починати роботу в IT?
Я би хотів підтримати людей, які розпочинають кар’єру в інформаційних технологіях. Я вважаю, що ІТ – драйвер для України, який сприяє формуванню середнього класу. Сфера ІТ дозволяє своїм спеціалістам побудувати високооплачувану кар’єру в крутих компаніях, займаючись цікавими проектами.
Усім, хто вагається, хочу сказати, що інформаційні технології дають масу можливостей. І це не так складно, як може здаватися на перший погляд.
Яким ви б хотіли бачити рідний університет?
Чого я хотів би йому побажати? Давати студентам технологічні і прикладні знання, які випускники зможуть застосувати на практиці. Для цього потрібно трохи оновити програму, додати практичних занять, організувати і розвивати сучасну технічну спільноту.
Традиційне питання в кожному інтерв’ю: чи є у вас книга чи книги, які змінили ваше життя.
Одна книга не змінює життя, я в таке не вірю. Це тривалий процес – ти спочатку насичуєшся думками, а потім вони можуть тобі показати інший напрямок руху.
Зараз є багато бізнес-літератури, яка дещо комерціалізована, на слуху, і всі її рекомендують. Але читаючи такі книжки, часто виносиш з них одну тільки корисну для себе думку, а іноді взагалі не виносиш.
Тому коли мене просять порекомендувати якусь книгу, яка на мене вплинула, я називаю відому книжку, якій вже 90 років. Це “12 стільців” Іллі Ільфа та Євгена Петрова. З цієї книжки я виніс дві важливі думки.
Перша – ти повинен бути завжди винахідливим: що б життя тобі не підкидало, ти маєш викрутитись, знайти рішення, щось придумати, але не маєш права здаватися.
Друга – потрібно бути наполегливим: якщо ти чогось хочеш, працюй, поки не досягнеш цілі, як герой книги Остап Бендер – поки не знайдеш останній стілець.
Текст Ольга Гординська
Фото надано компанією Intellias
