Ваш вибір навчального закладу був самостійний чи до цього спонукали батьки?
Все сталося випадково, я мав вчитись в Острозькій академії, але того року стався один нюанс. І так вийшло, що я готувався до вступу в академію – репетиторство, додаткові години, вища математика. Але не уклали угоду між університетом і гімназією, яка дозволяла тим, хто закінчує гімназію з добрими оцінками поступати тільки за профільними іспитами. Тобто в мене мали бути іспити з математики та української мови і літератури. І все. Але угоду не уклали. І якщо з математикою і українською мовою проблем не було – історію я би завалив. Тому з мамою почали думати куди поступати і ясно, що всі місця на “економічні спеціальності” в престижні виші вже були зайняті. Було тільки одне місце на журналістиці в університеті імені Івана Франка. Наша ідея полягала в тому, щоб вступити на журналістику, там провчитися півроку, а потім здати академрізницю і перевестись на економічний. Так я і потрапив у Львівський національний університет імені Івана Франка.
А як Ви собі уявляли Львівський університет? І чи змінилось Ваше уявлення про університет після вступу?
Я собі уявляв десь так, як я зараз уявляю Хогвартс.
Це для мене було щось магічне, величезне, незрозуміле і таємне.
Коли я тільки приїхав на вступні іспити – вперше побачив університет. Іспити були в центральному корпусі, основні тести з української мови та літератури. І тоді це було щось неймовірне. Всередині він мені здався трохи похмурий на перший погляд, в коридорах особливо. Але як ця будівля виглядала ззовні, цей хол – це точно для мене був Хогвартс тоді. Хоча я тоді ще не знав про Хогвартс.
Опишіть себе як студента.
Лінивий. Місцями старанний, але в більшості випадків нестаранний. Гуляка. Можливо творчий. І я був досить пасивним студентом.
Що Вам найбільше запам’яталось зі студентських років? Можливо, Ви не проти поділитись цікавими або смішними історіями?
Було кілька цікавих історій. Одна з них, як я намагався скласти іспит з історії української літератури за допомогою гітари. Я хотів переконати викладача, що якщо заграю йому на гітарі і заспіваю “Думи мої, думи мої” мені варто ставити 3. Не переконав, він на це не пішов. Я думаю, що найяскравіша історія, це як ми на 3 курсі з одногрупниками пішли колядувати додому до викладачів під час зимової сесії. Насправді, ми зрозуміли, що якось так сталось, що всі не готові до сесії. Терміново треба було придумати варіант, щоб викладачі до нас лояльно ставились. І ми вирішили “пройтися по викладачах”, у яких в нас будуть заліки і іспити з колядками. Вертеп у нас був, все, як має бути. Я був пастушком-звіздарем, всі інші персонажі були. Я досі пам’ятаю свої слова, тому що я перший заходив в квартиру і говорив:
Добрий вечір, мир цій хаті.
Пастушки ми небагаті,
Із далекої дороги
Прийшли в ваші тут пороги.
Тож дозвольте відпочити й новину вам розповісти
Це мої перші слова. І після того починалася історія. Там – Ірод, тут – звізда, там Циганка, Чорт. І було стільки смішних епізодів, це фантастично! Фільм можна про це знімати!
Отож, ми прийшли до одного викладача, який тільки зробив ремонт. Я в коридорі стою з цією зіркою і Ірод, просто в шаленій пристрасті, шукає Ісусика маленького, підбиває мені руку і я цією зіркою так “Хрррррр” по стелі. З цього предмету в мене 3, не знаю чи пов’язано з цим випадком чи ні. А до іншого викладача ми приходимо, відкриває двері його дружина. Я зразу – звичка ж – заходжу в кімнату і бачу викладача, який сидить у вітальні в райтузах, парить ноги в тазику і здивовано дивиться на мене. Я починаю говорити “Добрий вечір, мир цій хаті…”, він продовжує на мене дивитися, а я в шапці, з зіркою. І в цей момент він розуміє, що зараз наступні почнуть заходити. Поки я договорив свої слова, він встиг збігати вилити воду, прибрати таз, переодягнути штани і стояти перед нами вже в нормальному вигляді.
А чи були у Вас авторитети серед викладачів?
Так.
А що саме Вам подобалось? Можливо, це був інтерес до самого предмета, зацікавлював викладач як людина, його манера подачі?
І це, і інше. І при чому, я думаю, це не обов’язково ці критерії. Просто є люди, які подобаються, вони люблять свою роботу. Дуже класно в ній орієнтуються, вони можуть тобі вічно розказувати і добре розказувати. Тобто багато різних факторів є. Здоровега Володимир Йосипович був, він, нажаль, помер. Викладав у нас теорію і практику журналістики. Важко сказати, що він мегацікаво розповідав, його хотілось слухати. Він не був такий там “жарти-шмарти”, але дуже добре говорив і його справді хотілось слухати. Йосип Дмитрович Лось теж добре, весело розказував, його манера така специфічна. Він теж дуже класно говорив, більш сучасно, його було дуже цікаво слухати. Але це точно не всі, просто ці викладачі зараз згадались.
Закінчуючи університет, у Вас були чіткі плани на майбутнє?
Я потрапив в університет випадково, в журналістику потрапив випадково, залишився в журналістиці випадково і далі все так само відбувалося випадково.
Ви працювали в студентські роки? Коли Ви почали свою журналістську діяльність?
В нас на журналістиці треба було кожне літо кудись іти на практику. Фактично в мене журналістська діяльність розпочалась після першого курсу, я написав 3 замітки в районній газеті. Потім, на наступний рік після 2 курсу, я поїхав вже в обласну газету в Хмельницький. Потім, після 3 курсу на радіо, після 4 на телебачення і там залишився працювати.
Чи підтримуєте зв’язок зараз з викладачами, з одногрупниками?
Так, з одногрупниками інколи зідзвонюємося, списуємося в соцмережах. З викладачами підтримую, але рідко і рідко бачимось, бо я у Львові майже не буваю.
Звертаються студенти до Вас з проханням допомогти, з факультету журналістики?
Ні-ні, такого нема. Та і я би не зміг. Треба сісти, вникнути в чиюсь проблему, а це забере чимало часу.
Могли б Ви зараз сказати “рецепт успіху” для сучасних студентів? Якийсь маленький секрет, який може їм допомогти в майбутньому.
Нема ніякого секрету. Я так само думав, що є якийсь секрет. Вже потім зрозумів, що
Треба просто займатись тим, що тобі подобається. От навіть не думати витрачати час на нецікаве.
По-перше переконатись, що це тобі дійсно подобається, а потім цим займатись. От і все. В тебе не буде поставати питання, що ти старанний чи нестаранний, тобі просто це подобається, ти робиш це в будь-який час.
Можете щось побажати студентам?
Напевно, я би побажав те, що я би хотів, щоб мені сказав хтось, коли я був студентом. Я не знаю, наскільки це буде актуально для них, але якби мені хтось сказав це в студентські часи, я не впевнений, що би цьому повірив. Я б подумав – “О! Якийсь, корчить з себе розумного”. Але я б хотів, щоб хтось зустрів мене, взяв за комір і сказав:
“Слухай, бери все, що можеш з університету, просто ВСЕ. Потім ніколи в тебе це не повториться і ти будеш шкодувати, думати, скільки всього можна було навчитися і спростити собі дорогу потім”
“Все бери, всюди бери участь, роби абсолютно все, прибирай у гуртожитку, організовуй в гуртожитку ОСББ, не знаю. Будь-що роби, роби, роби! Вчися, ходи в бібліотеку, все, що тобі цікаво – роби. Потім на це вже не буде часу.”
Розмовляла Ольга Гординська та Марія Робак
Фото UA:Перший та Ольги Мрувки
