Орест Зуб: Про мене говорили: “Це той хлопець, який вчиться на юридичному і подорожує”

Які асоціації у Вас виникають, коли Ви чуєте слова “Львівський університет”?

Львівський університет? (Сміється) … Це мій рідний університет, але зараз, коли вже прийшло більш ніж сім років, ти трохи віддаляєшся, спогади зникають. Асоціації? Галицька аура, гарна будівля, через те, що насправді хороша атмосфера, люди заходять – надихає.  Плюс це класний вуз, де є багато різних можливостей, умовно кажучи, це місце мені багато дало.

Чому Ви обрали саме Львівський університет і чому юридичний факультет?

Я поступив в університет коли мені було 16 років, а це ще дуже несвідомий вік. Чому саме юрфак? Був ряд причин. У такому віці людина ще мало думає конкретно, що саме хоче. Це були часи коли юридичний, економічний і міжнародні відносини були престижними. Зараз це вже не факт, зараз, я так розумію, що це мех-мат, прикладна і так далі … А тоді це був вибір – всі на юрфак! Плюс я навчався в Класичній гімназії при університеті і мав можливість тоді здавати екзамени в квітні, ще до загального набору. Між гімназією і університетом були укладені угоди, і тому, здавши ці екзамени, я ще будучи школярем знав, що поступив в університет. В мене не було вступної сесії літом взагалі, цей процес, який дуже тривожний, стресовий у багатьох людей, він у мене випав (Сміється). З нашого класу з 25 людей на юридичний поступило 11. За рахунок того, що школа була при університеті, мабуть, так вийшло.

Брали активну участь у  громадському та студентському житті?

Саме в цьому була вся фішка мого навчання. Дуже важливо передати людям, що саме громадська діяльність багато всього дає. Тому що є велика ймовірність, що в майбутньому люди не будуть працювати за професією, яку вони вивчають і це нормально, нічого поганого в цьому немаєВажлива річ, що ти розвиваєш свої соціальні навички, будучи активним учасником студентського та громадського життя. Потім це відкриває дуже багато перспектив і, власне, це повело мене туди, чим я займаюсь зараз. Перш за все, це організація ELSA  (The European Law Students’ Association Авт.) і ОСП (Об’єднання студентів-правників Авт.). Завдяки їм я дуже багато їздив по Європі, брав участь у різних конференціях, семінарах, спілкувався зі студентами з різних країн. І ще AIESEC. Це дуже великий плюс, я б казав усім в першу чергу йти туди, бо саме там ти можеш зав’язати різні контакти, зв’язки, розширити кругозір і багато нового почерпнути. Тому соціальне життя в мене було дуже активне. Я жив сам з першого курсу, в нас були дуже величезні тусовки (Сміється) так що тут було все круто.

Плюс важливою річчю у нас в університеті був факультатив “Школа Польського та Європейського Права”. Це була ініціатива з польської сторони і студенти-ентузіасти її підтримували. Я їздив кожної п’ятниці зранку в сьомій годині на вокзал зустрічати польських викладачів. У неформальній обстановці після занять часто вибудовувалися подальші добрі стосунки і співпраця. Після цього факультативу в нас був перший випуск. Десять людей, які найкраще здали екзамени, отримали стажування в Польщі це і був мій перший професійний міжнародний досвід у Варшаві. Згодом поїхав у Хорватію та Індію вже по інших проектах і понеслось, як то кажуть. А зараз, я так розумію, що школа розвинулась і це переросло у великий об’ємний проект. Я радий, що все так склалось.


Фішка університету, принаймні в мене так вийшло, не лише в знаннях і освіті, а в – активних, цікавих, студентських роках.


Ви згадували про свої подорожі. Можете розповісти про свою першу мандрівку, як вона на Вас вплинула?

О, це було дуже круто! У нашого друга, ми вчились на одному потоці, батьки поїхали в Єгипет і залишили машину… У нас на той момент навчався товариш в Литві і ми нічого кращого не придумали, ніж взяти в батьків машину, щоб вони про це не знали, і в середу після пар з рюкзаками, з книжками, закинути речі в машину і поїхати в Литву (Сміється) на пару днів. Тоді ще не було шенгенської зони, тобто, в нас була польська віза. Ми їхали в Польщу, робили у Варшаві литовські візи, потім їхали у Литву, тусувались там, а повертались через Білорусію і в понеділок прийшли на пари.

Можете описати себе як студента.

Ооо… Про мене говорили: “Це той хлопець, який вчиться на юридичному і подорожує”. Я реально багато їздив по конференціях. Можливо, десь і відставав від загальної програми, але тільки тому що їздив на конференції, вивчав англійську мову, вивчав міжнародні догмати, відносини, наводив контакти. Це було дуже великим плюсом. І через це я вистоював вечорами під кафедрами і здавав відробки. Я не був хорошим студентом, але і не був поганим, принаймні по оцінках. Середній бал був трошки вищим середнього, порівняно з іншими. Був лише один талон за весь час навчання. Нормальним був студентом.


Студентські роки пройшли дуже добре, не в книжках, і не в загулюваннях, а саме так, як і має бути. Я щасливий, що в мене все так вийшло.


Чи були у Вас улюблені викладачі?

У нас було кілька викладачів, які часто бували в ОПС. І коли в нас відбувалися зустрічі, якісь події, ми їх запрошували і через їхню лояльність, дружність та відкритість, вони цілком могли б бути улюбленими. Але викладача, з яким я пліч-о-пліч сидів, ходив, помагав йому по роботі не було, оскільки я ніколи настільки сильно не занурювався в академічну справу.

Чи є у Вас смішні моменти, якими Ви хочете поділитись, яскраві спогади, які збереглися досі?

У нас кожного року 8 жовтня День юриста. Досить велика подія у студентському житті Львова і настав час, коли ми її організовували, на той момент ми знімали відео. Мені вийшло бути в головній ролі два роки підряд. Пізніше воно дуже  поширилось. “О, кіноактори”, викладачі жартували.

Ще однією “яскравою подією” був мій єдиний талон. Це був третій курс. Я пам’ятаю, що запустив один предмет, це було кримінально-процесуальне право. Не здав екзамен, потім халатно підійшов до другого екзамену і вийшла комісія в кінці серпня. І через цю комісію, все моє літо пішло коту під хвіст. І тоді я собі пообіцяв, що більше ніколи такого в житті не допущу.

Працювали під час навчання?

Я проводив екскурсії, любив історію, географію, добре вивчив англійську. Також паралельно Львів переживав “бум” приїжджало багато іноземців, які шукали квартири. Тоді я познайомився з одним бізнесменом, який мав девелоперську фірму, він продавав квартири іноземцям. Через те, що я добре знав англійську мову, він мене запрошував на різні зустрічі, щоб перекладати документи. Потім один з його клієнтів залишився у Львові, щоб відкрити власну справу та запропонував мені бути його помічником.

Якби Ви могли повернутися назад в часі, в студентські роки чи Ви б щось змінили?

Я думаю, все вийшло круто, я нічого не міняв хоча б тому, що тоді воно невідомо куди б пішло, а так пішло, як пішло. А пішло добре.

Можете поділитись рецептом успіху зі студентами. Що б Ви порекомендували?

Я б сказав пробувати абсолютно різні речі, просто пробувати! Дуже часто, коли тобі 17 років ти думаєш, що твоє життя закінчиться якщо тобі щось не вдасться. Але реальність полягає в тому, що швидше за все воно не закінчиться, а буде ще багато різних моментів.

До двадцяти п’яти, тридцяти ти можеш ще побавитись, попробувати одну штуку, другу, тобі щось сподобається, щось не сподобається. Головне – дати собі час вибрати. Просто зрозуміти, що у вас є запас часу років десять. Протягом цих десяти років можна робити все, що хочеш: гуляти, спілкуватися, закохуватися, вдосконалюватися, не вставати на пари, вчитися допізна.


Можеш пробувати абсолютно все і щось з цього сформує в тобі подальшу людину.


Дозвольте собі “кайфувати” життям і спробувати різні речі.

 

Розмовляла Ольга Гординська та Марія Робак

Фото Анастасії Кілар

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *