Чому ви обрали Львівський університет? Все-таки у Львові доволі багато престижних ВНЗ.
Коли я йшов вчитися був 1995 рік, ще у школі, у старших класах, задумувався, куди йти. Мене завжди вабило підприємництво, економіка, я вважав, що це круто, коли люди роблять класні проекти, втілюють їх у життя і змінюють світ на краще.
Тоді було дуже модно бути банкіром чи юристом. А в мене лежала душа більше до підприємництва, тому я обрав “Фінанси і кредит”. Коли стояв перед вибором: “А куди можна йти: на економічний, підприємництво?”, то серед найкращих у 1995 році був університет. Тому вибір і впав на університет, бо я вважав, що це найкращий ВНЗ у Львові, який може дати тобі найкращу освіту в цьому напрямку.
А як зараз?
Зараз все змінюється, світ динамічно розвивається, але хто дуже великий і неповороткий, тому важко впроваджувати новаторство і це, напевно, зменшує конкурентноздатність вишів. Час змінюється, і виживає той, хто більше адаптований, хто рухається за трендами. Колись брендом майбутнього був IPhonе, тоді всі були з Nokia, і ніхто не думав, що Nokia може вмерти, але вона вмерла. Той самий Ілон Маск, який зробив Teslu, на якій я їжджу вже два роки, — це зовсім інша філософія їзди, ніж на бензиновому чи дизельному автомобілі. Такі люди створюють тренди майбутнього.
Освіта теж динамічно змінюється, тому треба бути на вістрі атаки.
Які були ваші перші враження від університету, мали якісь очікування коли вступали?
Перше враження… У мене була практика. В серпні, коли ми тільки вступили, нас взяли на практику, і ми прибирали в корпусі економічного. Це було в мене перше враження. Я там з майбутньою дружиною познайомився.
Після школи все було так незвично, це інший формат навчання, багато потоків, людей. Завдяки такому переформатуванню ти стаєш більш самостійний, бо з тобою в університеті ніхто панькатись не буде, ти маєш призвичаїтися до іншого процесу навчання, маєш мати інтерес, читати, вчитися. І перші враження були такі — щось нове, невідоме.
Я був достатньо дисциплінований студент, у мене часто списували, завжди був на всіх лекціях і мав конспекти з червоним виділеним текстом, з підкресленням, все чітко і зрозуміло. Хоча були різні оцінки, вже в кінці навчання я витягнув все на “п’ять”. Спочатку пішла вища математика, і якщо ти тему не осягнув відразу — ти аутсайдер. Пам’ятаю, навіть у свій час репетиторство добирав, коли був на першому курсі. Були різні динаміки, важливо було встигати все, вчитися. Звичайно, до одних предметів ти маєш більшу схильність, інші йдуть тобі важче, але в цілому позитивно.
Також дуже важливим є середовище, в яке ти потрапляєш. Одне з надбань, які дає університет, крім знань, це ком’юніті: з ким ти проводиш свій час, хто твої одногрупники, хто твої колеги. Це дуже багато визначає — рівень дискусій, рівень спілкування, рівень охоти до навчання чи до гульок.
Були у вас авторитети серед викладачів? Що вас зацікавлювало в окремих людях?
Ми були в захопленні, коли на другому курсі мали “Макроекономіку” Степана Панчишина, він до сих пір викладає на економічному. Нещодавно, повернувшись зі Штатів, він помітно відрізнявся від інших викладачів. Такий був весь у драйві, дуже американський стиль викладання.
Опишіть себе як студента.
Завжди, так би мовити, на “приколі”, я був веселим студентом, але в той же час дисциплінованим і здібним, тому що мені подобалося вчитись, у мене самого була охота, мене не треба було заставляти. Достатньо самостійний, бо з першого курсу жив сам, хоча і львів’янин, просто в мене була можливість жити самому і ставати дорослішим дуже активно. До навчання підходив дуже відповідально, я п’ять років вчився, а після завершення навчання пішов працювати фінансовим аналітиком у “Галнафтогаз”. Пропрацював там 10 років. Але протягом навчання не підробляв. Це зараз майже всі мають підзаробітки.
Захист курсової роботи з мікроекономіки
Чи замислювалися ви про наукову діяльність?
Після завершення університету навчання в мене не закінчилося. Мені подобалося вчитись і потім я закінчив “Державне управління” в Академії при Президентові України, за кваліфікацією магістра. Я просто хотів зрозуміти, як управляти державою, а потім пішов в Києво-Могилянську бізнес-школу при Києво-Могилянській академії, яку теж закінчив заочно. Паралельно вступив в аспірантуру на економічний факультет, “Фінанси і кредит” університету, писав дисертацію про організаційно-методичний механізм, залучення іноземних інвестицій.
Я працював з іноземними інвестиціями і коли почав навчитися в Києво-Могилянській бізнес-школі побачив, що мені це набагато більше подобається. Ми їздили в Штати у Силіконову долину, в Чикаго у Northwestern University на тиждень, було дуже цікаво. Однак, якщо я це почав, то дисертацію на кафедрі вже захистив серед колег, але надалі документами не займався, залишив цю справу. Мав написану дисертацію, захищену на кафедрі і мені цього було достатньо. Склав кандидатський мінімум, усі необхідні іспити з іноземної мови (англійська), філософії, економічної інформатики і комп’ютерної техніки та організації управління, планування і регулювання економікою (Показує дипломи та сертифікати – Авт.). Все на відмінно.
Я мав свою сатисфакцію, але в той же час зрозумів, що мене набагато більше захоплюють бізнесові приклади, практика, бізнес – як він відбувається, як його переформатовувати, як бренди виводити на ринок. У мене й досі з Києво-Могилянки папки стоять, MBA (Master of Business Administration — кваліфікаційний ступінь у менеджменті – Авт.).
Чого вам не вистачало в процесі навчання? Які були недоліки?
Я думаю, що в університеті необхідно додавати більше практичних речей, тому що світ змінний, і бізнес та освіта теж змінні. Сухо в теорії ти просто будеш відставати. Теоретичні ази мають бути, але вже на перших курсах треба додавати більше практики, більше стажувань. Я досі пам’ятаю свою поїздку з Києво-Могилянки в Америку на два тижні по підприємству, коли тебе заводять в head-office Google, Hewlett-Packard, Intel, розказують про інновації. А в Чикаго я вперше був на заводі Ford! Ти заходиш на завод, бачиш купу деталей, з яких починають збирати кузов, а коли виходиш в кінці — виїжджає готовий автомобіль з бензином. Це треба в житті колись побачити, щоб розуміти масштаб, як людина це придумала. В head-office Мотороли нас теж водили, і вже тоді я зрозумів, що в Мотороли майбутнє туманне (Це був 2005 рік).
І, власне, цього в університеті бракує, такі речі розширюють твій кругозір і наштовхують на певні напрямки. Ти можеш відчути якусь інновацію, розкрити нові теми як в житті, так і в бізнесі.
Які у вас є яскраві спогади з університету, можливо, смішні історії, якими ви можете поділитись?
У мене смішних історій багато, але треба взяти фотографії, а альбоми в мене вдома. Ми коли були студентами, їздили в Карпати, різні були вечірки, тусовки, але потрібні фото, щоб згадати. Було дуже багато подій, вів активне студентське життя. Але всі ці події, які були більше 20 років тому, вже важко пригадати. Були постійно курйози, вуличні хлоп’ячі компанії, десь підривалися, їхали в гори. Згадується квартира, де я жив на Масарика, там був постійний рух. Я жив сам, і до мене завжди приходили і залишались одногрупники. Я б сказав, що в мене вдома була ціла драйв-квартира.
Десь в глибокій Гуцульщині на лижах
А за що ви найбільше вдячні університету? Оскільки багато людей згадують: головне, що для них дав університет, це — люди, з якими ти знайомишся, які потім стають близькими, рідними.
У той час, коли ти навчаєшся в університеті, починаєш розуміти, як працює ця система, економіка, як все в ній побудовано, які в ній діють механізми. І ти просто це все діло структуруєш. А друга важлива річ, про яку згадував (окрім знань), — середовище, в яке ти потрапляєш. Тому що воно або тебе надихає, або воно може вести не в ту сторону. Плюс всі контакти життєві. Звичайно, з групи залишаються одиниці, з якими ти контактуєш, але вони стають твоїми друзями на все життя. А в університеті я зі своєю майбутньою дружиною познайомився, до сих пір одружені, вже двоє дітей. Це все в університеті сталось, на економічному факультеті. Треба сказати, що це один з тих сильних меседжів університету для мене.
З одногрупниками та народним депутатом Олександром Ємцем
Мали плани, коли закінчували університет? Ви вступили в аспірантуру…
Ні, я пізніше пішов в аспірантуру. Після університету зразу пішов на роботу, це було в 2000 році, а в аспірантуру вступив у 2002 році. Відівчився і було чітке розуміння, що треба йти працювати. Коли вступав до університету у 1995 році, банки були просто на шаленому рості і на піку популярності, зарплати там були хороші. У галузь я йшов свідомо, розуміючи, що фінанси і кредит, банківська система — це сфера, де буду працювати, можливо, і банкіром. Але мені пощастило, що я не став банкіром, а пішов в сторону бізнесу, бо в бізнесі ти можеш набагато більше розкритись, придумати і зробити щось своє. В Галнафтогазі починав фінансовим аналітиком, але потім переорієнтувався і став інвестиційним директором. Я, власне, залучав ресурси для розвитку компанії. Тобто, був як банкір, а з іншого боку — інвестиційний менеджер. З роботою в мене все класично склалось.
Зараз, з плином часу, народ, мені здається, більше підробляє, якби я зараз був студентом, то, напевно, підробітки все-таки почалися б швидше. Це, можливо, не так і погано. Власне, таке поєднання робочого процесу і навчання формує тебе як особистість. Але коли в тебе талант, ти кайфуєш від інновацій, хочеш робити щось своє, творити, то велика ймовірність, що ти кинеш навчання. Добре є знайти баланс поєднання класної освіти і робочого процесу. Щоб зрозуміти, як працює економіка, треба теоретичні знання банківської системи, знати, як працюють проценті, облікові ставки і все решта. А можна піти на роботу, і в той же час зробити перше платіжне доручення на переказ грошей іншому підприємству. Це теж практичний досвід.
Я ще пам’ятаю, тоді ледь не все на друкарських машинках робили, потім вже комп’ютери пішли, хоча не всюди вони були. Скажемо так, якщо ти зробив помилку в дорученні, і платіж не проводиться банком, бо є помилка, ти мусиш піти це все переклацати, зробити нове.
Зараз все ось тут, у смартфоні, все життя сповзає в смартфон. Це річ, якою ти будеш потім платити гроші, викликати таксі, бронювати готель, відповідати на пошту. Все життя сповзає туди. З одного боку — це зручно, з іншого — я, наприклад, не люблю говорити по телефону, переважно пишу у фейсбуці чи e-mail, а якщо треба щось конкретно поговорити — то приходьте в гості або я приїду десь в центр і поговоримо. Це найкраще спілкування. Хоча на це йде більше часу, але це набагато емоційніше, приємніше і щиріше.
Чому ви вирішили відкрити власну справу?
Ти знаєш, у мене все життя завжди крутилося усередині, що треба щось придумати, щось робити, була ця підприємницька жилка. Але для того, щоб відкрити власну справу, треба було заробити стартовий капітал. Тому ми і працювали в менеджменті, заробили сотні тисяч, відкрили перший ресторан “Криївка” і тоді все почалося. Ідея була правильна, вдала, в десятку. Вона дала нам стимул рухатися далі. І амбіції були.
Так можна і в навчанні, вивчитись і піти клерком в банк, і все життя працювати в банку. Можна собі ставити й інші цілі: відкрити один ресторан, і тобі буде вистачати грошей, в принципі, для чого більше? А можна ставити більш амбітні цілі — стати світовою компанією. Скільки львівських компаній стали світовими? Хіба IT-компанії, вони на аутсорсингу фокусуються, тут роблять міжнародні контракти, відкривають офіси за кордоном. Це вже реальний крок, аби стати світовою. А так небагато.
І тут питання: “Чи амбіцій бракує львів’янам, чи розслабляються?”. Ти маєш трохи грошей, і тобі вже добре, живеш, кайфуєш. Важливо знайти баланс власного щастя, яке в кожного своє. І його також треба шукати!
Як вважаєте, ви успішна людина?
Думаю, так. Для мене успіх вимірюється конкретними проектами, справами, результатами. Для мене успішний ресторан, – це коли стоїть черга. Не треба дивитись, які в тебе рентабельності, у тебе все чітко — черга стоїть, ти популярний. Далі ти вже вчишся на потоці: як заробляти гроші чи заробляти більше грошей.
Так само і людина: з тобою хочеться спілкуватися, коли ти ділишся своїм досвідом, знаннями. Я, наприклад, багато перед студентами виступаю, і в університеті зокрема, щоб надихнути на майбутні звершення, нові проекти і показати, що в нас все-таки все реально! Ми, я — реальний приклад. Ви мене питаєте, я все розказую, я ж стартував з нуля. Зробив перші гроші в корпорації, але потім пішов і створив своє. Ми почали робити з партнерами свій окремий Холдинг емоцій “!FEST”, і так все почалось. Не треба думати, як це нам притаманно, що хтось тобі допоможе, проблеми вирішить, дасть гроші.
Ти просто бери, роби, пробуй, і все буде. Може не все з першого разу вдасться, але реально треба пробувати, і тоді вийде.
Ще один приклад в тему, щоб відійти від мене. Хлопець з Фастова (Ян Кум – Авт.), що придумав WhatsApp, виїхав в Штати, там реалізував свій проект та отримав 19 млрд доларів за свій стартап. Було б тут нормальне середовище, отримав би 19 млрд тут, в Україні. Це більше ніж золотовалютний запас України зараз. Просто в хлопця все правильно працювало, і він обрав те середовище, де він міг би втілити в життя свою ідею і заробити гроші. Хоча, насправді, гроші — не головне. Вони просто повинні бути. Я фінансист, тому скажу, що через гроші ти можеш виміряти певний проект, порахувати в цифрах, і це все вимірюється в грошах, це як одиниця виміру.
Ви згадали, що гроші не головне, а що для вас в житті головне?
Я на своїй сторінці у фейсбуці написав, що в мене місія збігається з місією Холдингу емоцій «!FEST». Ми довго над нею думали, але це те, куди ми рухаємося. Це — творити унікальний простір позитивних емоцій та вражень, робити себе, місто і країну кращими. Ми працювали над собою, реалізувались і відкрили ресторанний холдинг. Я вважаю, що ми змінили місто на краще, тут стало більше туристів, колеги підхоплюють ініціативу, місто розвивається. Зараз ми взялись за цілий район, це 2 га землі (В районі Високого замку – Авт.), робимо креативно-стартапівський простір. Ми змінюємо себе і місто навколо себе.
Не треба захоплюватись одразу змінити країну чи світ. Ти себе зміни, спільноту біля себе, територію де ти є! Роби кроки поступово, але реальні предметні кроки, і тоді все буде вдаватись. Тоді ти успішний, бо робиш конкретні речі, і люди це бачать, визнають і дякують. Для прикладу,“FEST Republic” — це проект точно неокупний, це інфраструктурний проект. Ми на ньому наразі нічого не заробляємо, лише витрачаємо свої гроші. Ми його з собою нікуди не заберемо, він залишиться для Львова. Я вірю, що тут будуть народжуватися креативи, стартапи, і вже на них ти десь вгадаєш. Можеш відкрити, там WhatsApp, щось мега. Ми реабілітували частину Львова, яка була закинута. Коли ми сюди прийшли, тут була руїна. Ми прийшли і почали все відновлювати, оце кайф.
Але, звичайно, головне в житті — це сім’я, діти.
Що б ви порадили студентам?
Студентам: бути сміливими, не боятися, відчувати себе вільними і бути небайдужими. Цього зараз дуже бракує країні. І в результаті генерувати певні ідеї, втілювати їх у життя, бо в нас дуже багато речей залишається на рівні дискусій, розмов і дуже мало втілюється в реальні кроки.
Я бажаю, аби в людей все втілювалося в конкретні кроки, і щоб ми всі разом робили світ навколо себе і країну кращими.
Розмовляла Ольга Гординська
Фото з особистого архіву Андрія Худо та сторінки у Facebook
