Тарас Кицмей: Коли ти робиш те, що вмієш і любиш те, що робиш – приходить успіх

«Якщо хтось скаже, що він краще за мене розуміється в бізнесі – я погоджусь, але якщо скаже, що краще в математиці – можу посперечатися» – так розповідає наш випускники Тарас Кицмей про свою любов та відданість до математики. А ще – бізнес, у якому він з 90-х рр. Ми поспілкувались з наших відомим та успішним випускником про його студентські роки. І що він нам розповів – читайте далі у розмові.

 

Перше, що б ми хотіли запитати – що для Вас Львівський університет?

Як кажуть, alma mater – храм науки… З Львівським університетом пов’язані добрі та приємні спогади. Я вперше побачив університет влітку 1983 році, перед вступом. Мене вразив головний корпус – велична будівля, яка мені запам’яталась саме як великий храм науки.

А чому Ви обрали Львівський університет? Хто подав Вам ідею вступати у Львів, якщо Ви самі з Тернопільщини? Чому не Тернопіль, десь ближче?

Я, насправді, не з Тернопільщини, так тільки кажуть. Мені було всього сім днів, коли ми з батьками переїхали на Івано-Франківщину. А про університет… Мій тато математик, він привив мені цікавість та повагу до цієї дисципліни. Я змалечку займався математикою, школярем їздив на республіканські та всесоюзні олімпіади. В той час ми рано починали думати про майбутню професію, бо від цього вибору залежало твоє майбутнє. Мені хотілося жити цікаво та займатися творчістю. Я бачив її у математиці: розв’язуючи різні задачі, шукаючи нові рішення, я творив нове. Тому вибір напрямку для мене був очевидним. А прикладна математика, на мій погляд, давала більше можливостей розвиватися. Тому вирішив вступати на факультет прикладної математики. І виявилось, що не помилився, під час навчання багато нового побачив, дізнався.

А зараз Ваша думка не змінилася, математика і надалі залишається для Вас творчістю?

Я пройшов шлях від математика до програміста чи, як тепер прийнято говорити, ІТ-шника, потім до управлінця. Але в душі я залишився математиком. Коли поїхав вчитися у Гарвардську бізнес-школу, де всі були бізнесменами, це відчував. Думав, математик серед бізнесменів, що за робота? (Сміється). Як почнеш – так і буде.


Я в душі математик і якщо хтось скаже, що він краще за мене розуміється в бізнесі – я погоджусь, але якщо скаже, що краще в математиці – можу посперечатися (Сміється).


До цього часу дуже люблю математику.

Якими були Ваші перші враження від навчання в університеті? Чи все було так, як Ви собі уявляли?

Університет перевищив мої найсміливіші очікування. Я вступив 35 років тому. І викладачі, які з нами працювали, були справжніми особистостями. Вони вміли знайти підхід до кожного студента, раділи нашим успіхам та по-справжньому любили свою роботу. Це те, що одразу впало в очі та справило на мене велике враження.

Наше навчання розпочалося з стандартного “джентльменського” набору профільних предметів. Математичний аналіз читав Д. Б. Потягайло,  алгебру і геометрію – Б. Д.  Воробець, програмування викладав А. І. Кардаш, дискретну математику – Ю. М. Щербина. Багато хто скаже що ці предмети фундаментальні й нецікаві, але, якщо дивитися глибше, вони мають видатну історію, яку писали люди. Коли вчишся, то бачиш, як розвивалась наука та яку надзвичайну роль вона відіграла у розвитку суспільства упродовж історії і особливо упродовж останнього століття. Ці приклади значною мірою вплинули на мій світогляд та усвідомлення того, чим особисто я хотів займатися у житті. Думаю, не в останню чергу,  місія SoftServe полягає у тому, щоб дати можливість талановитим людям змінити світ на краще.

Ви згадуєте викладачів, а чи були серед них у Вас авторитети? Хто мав на Вас великий вплив?

Так, і їх було багато. Пригадую О. І. Бобика, що, на жаль, вже не з нами, викладачів М. Я. Бартіша, Г. А. Шинкаренка, П. С. Сеньо, Й. В. Людкевича, якому у Радянському Союзі дозволили займатися тільки математикою, все інше було неполіткоректним . Запам’яталися його лекції, на яких він часто розповідав історію України, історію релігії. Ці викладачі, з одного боку, читали предмети, а з іншого  – ділилися з нами, студентами, філософією життя та власним досвідом.  Їхні рефлексії пам’ятаю й досі. Ці люди були справжніми особистостями, від них я багато почерпнув та навчився.

Опишіть себе як студента.

Мені легко давалась математика, тому з точних предметів завжди мав “відмінно”. Мої недоспані ночі були виключно через суспільні предмети.  “Завчив. Здав. Забув”, – так було тільки з ними.

Загалом навчання давалося легко, тож я мав багато вільного часу і постійно старався знайти щось цікаве, займатися суспільною роботою. Ми організовували дні факультету, демонстрації (які, насправді, я не дуже любив організовувати), грали в футбол. Студентом виступав за університет по математиці, прикладній математиці, програмуванню, тричі здобував призові місця на всеукраїнських змаганнях.

Мене обрали членом Вченої ради факультету і членом Вченої ради університету. Тож я часто відвідував засідання Вченої ради, займався різноманітною суспільною роботою  – це були перші уроки організаційного дизайну, де я вчився управляти. Ти приходиш, усі державні мужі факультету збираються і ти серед них. Всі щось обговорюють, голосують, я теж голосую. Якщо про студентів, щось навіть підказую. Членом Вченої ради факультету я був два роки, а університету  – лише один рік. Це був хороший та корисний досвід.

Яка атмосфера була у Вас в групі, на факультеті?

У час мого навчання викладачі та студентство дуже тісно взаємодіяли. Наприклад, ми проводили “Дні прикладної математики” і упродовж цього часу факультет ставав своєрідною площадкою для кмітливих і винахідливих. Не знаю, чи обирають зараз студентського декана на дні факультету, але ми обирали. Для цього треба було побудувати дуже потужну маркетингову кампанію. Ми вибирали одного кандидата від групи і починали передвиборчу кампанію. Його фотографіями було все встелено: і він “на коні”, і він в аудиторії, він – лідер, і таке інше… Рекламна кампанія  тоді зашкалювала. Вибір здійснювався за результатами голосування в Актовій залі. Новообраний декан одразу представляв свою програму: що він буде змінювати на факультеті у ці два дні. Що найцікавіше – викладачі були активними учасниками цього процесу. Вони брали участь в обговореннях, їх активно залучали до конкурсів і так далі. Це була спільнота, де всі разом жили і працювали.

Для Вас одним з тих надбань, які дав університет, окрім освіти, було середовище?


Так. Кожен, хто йде в університет, готує себе до майбутнього життя. По-перше, знаннями. Знання треба здобути, але для того має бути відповідне середовище. З іншої сторони, не тільки знання потрібні, щоб бути успішним, а й лідерські якості, комунікаційні навички.


Щойно Ви згадали про успіх і неодноразово у своїх публічних виступах говорили, що “Успіх кожної нації, благополуччя суспільства, залежить від системи освіти”. Саме це Вас мотивує інвестувати в освіту?

Фундаментальне запитання (Замислюється). Ми всі живемо на цьому світі, щоб принести сюди добро. Кожен старається принести скільки може й існують різні способи. Компанія SoftServe, яка базує свій успіх на талантах, знаннях – класичний приклад компанії, що працює в індустрії знань. Відтак, саме у сфері знань нам найпростіше робити позитивний вплив на суспільство.

Частину свого вільного часу, ресурсів та досвіду я також стараюсь присвятити цьому позитивному впливові. В Українському католицькому університеті ми створили бізнес-школу, про яку зараз говорять: “Це одна з найкращий бізнес-шкіл в Україні”. Мене запросили стати сенатором УКУ – з приємністю погодився, запросили до Наглядової ради Університету (Львівський університет Авт.) – також зголосився.  Звичайно, завжди є певні обмеження у ресурсах і можливостях, однак намагаюсь зробити все, що в моїх силах.

Повертаючись у Ваші студентські роки, мали чіткі плани на майбутнє після завершення університету?

Я почав шукати роботу ще у другому семестрі третього курсу, заздалегідь. У процесі пошуку зрозумів, що маю класне студентське життя, яке кардинально зміниться після закінчення університету. Сьогодні молоді люди закінчують університет і йдуть працювати у компанії, де ще крутіше. На той же час в Радянському Союзі було дуже багато пропозицій щодо працевлаштування, але вони діяли згідно з державним розподілом, який мене не дуже влаштовував. Поїхати десь в Саратов і бути там програмістом на якомусь взуттєвому заводі… Це була гарантія працевлаштування, але не найкраща, правильно? Тож я чітко зрозумів, що треба щось робити і почав інтенсивно шукати інших можливостей. Спочатку подивився, що прикладна математика, яку я вчив, обслуговує існуючий ринок. А я хотів працювати на майбутнє. Тоді й зрозумів, що штучний інтелект – це майбутнє. Вступив у Київський інститут прикладної інформатики до аспірантури, де моя робота була пов’язана зі штучним інтелектом, нечіткими базами даних. Через три роки написав дисертацію щодо цього напрямку, який, як на мене, був найбільш перспективним. Паралельно пішов викладати у Львівський політехнічний інститут на кафедру електронних обчислювальних машин, почав долучатися до розробки різноманітних проектів. У той час саме з’явилися перші персональні комп’ютери, а за ними – й нові потреби. Програмного забезпечення ще не було, але всі його потребували. Тоді я знайшов свої перші робочі колективи, де ми почали розробляти програмне забезпечення і заробляти перші гроші.

А яких навичок Ви не отримали у Львівському університеті, але хотіли б?

Якщо дивитися з сьогоднішньої позиції на те, чого не вистачало, то найкритичніше, мабуть, іноземної мови. У Радянському Союзі будь-яку іноземну викладали для того, щоб її не знали. Навіщо ж дозволяти людям їздити за кордон? Нехай вони думають, що вчать, але насправді не знають цієї мови. Тож я абсолютно не знав англійської. Друге, що можна було б викладати краще – економіка. Вона була занадто політизованою, соціалістичною.

Ви в рамках свого бізнесу постійно працюєте зі студентами університету. Які бачите плюси університетської освіти, а яких навичок студентам все-таки не вистачає?


Знаєте, мені здається, що зараз студенти все кращі й кращі, у них є дуже багато можливостей для самореалізації. Я б не сказав, що їм чогось не вистачає. Їм всього вистачає. Вони молодці.


Я довго викладав у Політехнічному інституті, це був тяжкий час, 90-ті роки, чомусь тоді часто зустрічав студентів, які не вірили в майбутнє. Під час викладання моїм основним завданням було вселити їм впевненість у собі. Студенти мали повірили в себе, в те, що їхні знання стануть інструментом, з яким можна досягнути успіху. Це було 15 років тому. Зараз, мені здається, все змінюється на краще і сьогоднішня молодь сповнена віри у власні сили. Це надихає.

Підтримуєте зараз зв’язки зі своїми друзями з університету?

Дуже потужно. Студентські роки я провів у гуртожитку, тож мав велике коло знайомих. З  Ярославом Любінцем та Ігорем Козачуком ми жили три роки в одній кімнаті. Пізніше з Ярославом пішли разом в Політехнічний працювати. Ярослав – один із співзасновників SoftServe. Ігор Козачук до нас прийшов працювати в 2000 році, вже сімнадцять років з нами. Зараз у SoftServe працює багато людей, які раніше вчилися разом.

Можливо, у Вас є “рецепт успіху”, яким Ви можете поділитись зі студентами?


Рецепти успіху для кожного віку свої. Для студентів це, перш за все, вчитись, вчитись і ще раз вчитись!


Знання – це класно, але не треба забувати про свої soft skills, комунікаційні, лідерські навички. В цей час надзвичайно важливо подорожувати і у студентів є багато класних можливостей для цього. Можна спробувати Work and travel, попрацювати якийсь час у фаст-фуді – це також досвід, який  може стати у нагоді. Принаймні, будете знати, чого ви не хочете в житті робити. Я два роки провів в армії і вважав, що це втрачений час. Однак навіть вони дали мені колосальний досвід.

До мене часто підходять діти і кажуть, що хочуть прогресувати. Я кажу: “Запишися в AIESEC”. У відповідь: “А мені щось платити будуть?”. Дивуюсь: “Стоп, стоп, стоп! Ти хочеш, щоб за навчання тобі платили? Тобі ніхто платити не буде, але ти здобудеш досвід, розвинеш лідерські навички. Берися за різноманітні проекти, соціальні активності, практику. Головне – не сиди на місці!”

Студенти мають знайти себе, визначитись, чим вони хочуть займатися. Це має бути поєднанням того, що ти вмієш, до чого маєш дар і те, що ти любиш робити. Коли ти робиш те, що вмієш і любиш те, що робиш – приходить успіх.

 

Розмовляла Ольга Гординська та Марія Робак

Фото надані компанією SoftServe

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *