Розкажіть про своє студентське життя: про вступ в університет, які у Вас були враження від навчання ? Що Ви здобули в університеті, а чого б ще хотіли навчатися і потім вчилися в процесі.
Три роки перед університетом я навчався у Львівському фізико-математичному ліцеї на Караджича, який був і залишається при Львівському університеті. Власне ліцей дав мені дуже хороший фундамент, заклав основу на те, аби вчитися самому. Прийшовши в університет, я вже знав як це, коли ти сам конспектуєш, вивчаєш певні теми, не було такого різкого переходу як буває зі школи, коли люди приходять у вищий навчальний заклад і трішки стресовані тим, що багато матеріалу і вимоги завищені.
В університеті, порівняно з ліцеєм, значно менше уваги до тебе – більше відповідальності на те, що ти будеш сам вчитися, але строгість викладачів в університет також була нижчою і іноді це рятувало, іноді грало злий жарт – тому що починав трохи нехтувати предметами, які здавалися не моїми.
Я поступав на економічний факультет і це рішення перейшло до мене від батьків, тому що вони резонно подумали, що спеціальність економіста-бухгалтера – це те, що буде актуальне завжди. Тоді я ще не знав, що писатиму, мав певні чернетки, був написаний “Культ”, “Поклоніння ящірці”, але ще не було зрозуміло, чи з цього щось вийде взагалі.
Саме за час навчання в університеті я реалізував себе як письменник, і, на жаль, чи, на щастя, так сталося, що сфера, в якій я знайшов себе, не перетиналася з тим профілем, який я вивчав, а саме з “Обліком та аудитом”.
Я продовжував працювати у літературі та жити на два світи: писав, пізніше поза університетом були виступи і поїздки, а в університеті доводилося повертатися до вивчення економіки підприємництва, мікроекономіки, обліку та інших предметів, які були для мене чужі.
Що Ви почерпнули для себе за час навчання?
Точно не свою спеціальність. Зараз, насправді, не зміг б бути повноцінним бухгалтером, але це вина не університету, а тільки моя, тому що мене цікавили інші речі. В університеті я отримав студентське життя, спілкування, новий досвід. Це коли ти навчаєшся та твоє життя залежить від тебе. Ти ще не зовсім дорослий, але вже близький до цього. Це мені нагадує, в якомусь сенсі, заручини, коли ви ще не одружилися з нареченою, але ви вже пробуєте. Так само і тут – ви ще не повністю самостійні, але вже батьки мало втручаються у вашу сферу, багато свободи та водночас – і відповідальності. Я не шкодую про те, що моє життя, навчання в університеті склалося саме так.
Це був дуже цікавий досвід, я познайомився з багатьма викладачами на економічному факультеті, з деякими мав можливість спілкуватися тісніше, мати дискусії та обговорення.
Університет насправді дозволив мені втілювати в життя те, що було вже закладено, дав платформу, поштовх та певну свободу розвивати напрямок, який я відчував що треба розвивати.
Все-таки, література була для мене на першому місці. Студентське життя – це також час, коли багато спілкуєшся зі своїми однолітками, твоє коло знайомств розширюється. З’являються перші стосунки, це також велика школа життя, школа відповідальності.
Якби я ще раз навчався чи хотів навчатися, я б уважніше ставився до професії, яку обираю. Щоб вона точно відгукувалася в мені, тому що бухгалтерія, хоч штука практична, але якщо це не твоє, то важко вкладати в це серце, душу і потім залишається відчуття, що ти міг би ці роки потратити на щось інакше. В мене, на жаль, складається враження, що я мав би більший зиск, якби займався іншою справою. З іншого боку, економічна освіта дала мені широту кругозору. Я дізнався про речі, про які б не дізнався, якби навчався на журналістиці, наприклад. Тому економіка це добра річ, яка доповнила мій світогляд.
Зараз в Києві працює психолог, по-моєму, Тамара Стахів, що займається проблемою освіти серед молоді, зокрема професійною освітою і вивчає питання наскільки теперішня освіта, яку отримують молоді люди, відповідає їхнім бажанням чи працюють вони за спеціальністю. Виявляється, що практично 95 % випускників працюють не за професією, яку отримали.
Я бачив багато людей, які навчалися зі мною, яким їхня професія була непотрібною, вони вчилися – аби вчитися, без вогню і я насправді був одним із них. Це трагедія втрачених років для цих людей і трагедія зіпсованих нервів у викладачів, тому що вони вкладають свою душу та серце. Їм самим дуже прикро коли вони вчать-вчать, а зворотня відповідь мінімальна. Часто можна почути: “Як горохом об стіну”, немає реального відгуку. Коли людина зацікавлена, вона сама ковтає знання. З такими людьми значно приємніше та ефективніше працювати. Я хотів би побажати університетові, аби він старався зрозуміти тих людей, яких він набирає на різні курси, усвідомити їхні справжні потреби та бажання. Чи дійсно вони хочуть на цей факультет, чи справді їм душа лежить до цього. Мені здається, це б покращило рівень освіти в Україні.
Можете розповісти якісь цікаві історії, які у Вас були під час навчання в університеті: зустрічі з одногрупниками, як Ви святкували день студента, дні народження?
Цікавим моментом було те, що в моїй групі навчалось приблизно 27-28 дівчат і спочатку нас було двоє хлопців, потім я залишився єдиним хлопцем. Довгий час я був один в абсолютно жіночому товаристві і почувався знищеним, тому що мені не вистачало чоловічого спілкування. З іншого боку, я мав можливість займатися повністю собою, в мене було декілька дівчат з якими я спілкувався ближче, хлопці з якими я на курсі спілкувався, але загалом, я мав можливість бути сам зі собою і це також непогано, тому що я міг читати, міг щось своє писати, думати. У цьому плані я виграв.
Чесно кажучи, в такому положенні важко було говорити про дружній колектив, тому що була нерівність і я не дуже шукав нагоди аби прямо влитися в дівочий колектив. У мене ці дівчачі проблеми і розмови були перед очима і я не хотів аби цього було більше. Тому яскравих вечірок, на які б ми всі разом ходили і десь святкували не було, може одиниці. Я був аутсайдером. Я просто спілкувався з невеликим колом, в мене була близька приятелька, я найбільше спілкувався з нею і якось так це склалося (Сміється). Зрештою, я добре пам’ятаю, що був таким маргіналом і неформалом. Після ліцею цю позицію я намагався зберегти, а економічний факультет це був не той факультет, де цінувалося коли ти неформал чи хіпаблуд. Я пішов в такий внутрішній андеграунд і нікому не нав’язував своєї позиції, тому що її не було кому сильно нав’язувати.
Моїми колегами на той час були Юрко Іздрик, Юрій Андрухович, Віктор Пелевін і я, як правило, у надрукованих сторінках з ними дружив, тобто я їх читав, з ним спілкувався.
З Іздриком спілкувався, бо економічний факультет це 500 метрів від “Дзиги”, що на вул. Вірменській і в мене була можливість з Юрком спілкуватися тісніше.
А як до Вас ставились викладачі чи розуміли вони те, що Ви йдете своїм шляхом?
В цьому в мене було максимальне сприяння, скрізь, де я міг провалитись – мене врятували і там, де я міг пропасти – мене підтримали. Цим я дуже завдячую багатьом викладачам, що вони якраз з розумінням ставилися до мене і неодноразово протягували руку допомоги. Чесно кажучи, я почував себе чужим на економічному факультетів тому що, мабуть, мене сприймали як людину з якої не буде ні бухгалтера, ні економіста. Мені багато речей прощали і я ці 5 років пройшов як чужорідне тіло, чужорідний елемент. Але я мусів отримати цей досвід і щось хороше безумовно залишилося. Я щиро вдячний за те, що дійсно, з великим розумінням і з повагою поставились до того, що я записався серед бухгалтерів і благословили мене, аби я міг після університету розвиватися так, як вважаю за потрібне.
У моєму житті двоє викладачів зіграли доволі таки кардинальну роль.
Мені потрібно було їхати на літературний фестиваль на Закарпаття чи в Чернівці (точно вже не пригадую) і поїзд о 12 ночі мав вирушати з вокзалу. На платформі я зустрів пару, чоловіка з дружиною, вони обидвоє викладали в мене на потоці. Це були молоді люди, які тільки недавно закінчили університет, навчались в аспірантурі. Вони мені розповіли, що є можливість поїхати разом з групою діячів культури в Індію і дали контакти людини. Я з нею сконтактувався. Сталося так, що на осінь, коли мала бути ця поїздка, в Україні сталася криза, це був 2008 рік і у багатьох були великі фінансові труднощі.
З 20 людей, які були в цій групі ніхто не зміг поїхати. Залишився тільки я, моя тодішня дівчина, власне лідер групи і фотограф. Тобто, нас всього четверо поїхало в Індію. Ми мали офіційно представляти Україну перед Далай-Ламою і саме завдяки своїм викладачам з факультету, я опинився в цій групі. Ми зустрілися з Далай-Ламою, поспілкувалися, представили Україну на з’їзді різних журналістів і діячів культури з усього СНД, там були і російські, і бурятські, і калмицькі, і ще багато інших журналістів, серед яких ми, з України. Ми гордо представляли Україну, Львів зокрема і, можна сказати, економічний факультет. Все це завдяки моїм викладачам з економічного. Це була дуже важлива подія в моєму житті, тому що після цієї поїздки я відкрив для себе Індію і безмежно в неї закохався. Вона стала для мене практично другим домом, де я вже дуже давно не був.
Якщо говорити за процес навчання в університеті, що Вам подобалось, а що Ви б хотіли змінити? Що вартувало б додати студентам, які навчаються?
Я би, мабуть, просто підіймав планку в самому навчанні. Мені бракувало практики, практичного розуміння, як взаємопов’язане те, що вивчаю. Практичність це дуже важливий момент, щоби була одразу практика, і щоби ця практика підтверджувала, що те, що я вивчаю не є сухою теорією, що цим дійсно користуються у світі. Щоби була більша довіра до цього знання, що ти вивчаєш в школі, потім вивчаєш в університеті, а приходиш на підприємство і тобі доводиться переучуватися, вивчати багато речей з нуля тому, що багато речей, способів застаріли.
Що порадити? Щоб ті матеріали, які вивчають і ті підходи, які викладачі використовують, були сучасними і це дійсно відповідало реальним потребам. Щоб не було цієї прірви між тобою, коли ти закінчуєш університет і реальним життям, в яке ти входиш після закінчення.
Що би Ви могли побажати сучасним студентам? З чого їм вартує почати ?
Найперше, аби молоді люди, які вступають впевнилися, що вони хочуть саме цю професію опановувати, якщо є така впевненість, тоді мотивація до навчання буде значно більшою.
Я бачив довкола себе дуже багато прикладів того, як молоді люди просто, щиро кажучи, плювали на це навчання.
Прислухайтеся до себе. Не бійтеся йти за своїм покликанням. Це буде найкраща інвестиція вашого часу і ваших зусиль. Якщо ви хоч приблизно зрозумієте до чого у вас є покликання, до чого лежить душа. Навіть якщо зразу точно не можете сказати, принаймні напрямок якийсь глобальний відчути можна. Або щонайменше пробувати і не боятись помилитися.
Якщо не пішло це, піде інакше, але краще робити помилки, аніж прив’язатися до тієї спеціальності, яка повністю закриє вам доступ до джерела внутрішньої творчості, яке підказує тобі як розвиватись. Життя одне і дуже важливо, аби потенціал який ми маємо розкрився. Це можливо тільки коли ми допомагаємо цьому, а допомогти ми можемо – уважним, шанобливим ставленням до своїх бажань, в тому числі до того, що ми відчуваємо, як ми відчуваємо, що нас прикликає, куди нас тягне.
Якщо ми будемо розвиватись в собі, то ці таланти розкриються і колись це буде затребуване. Навіть в тій сфері, яка зараз нам здається неперспективною, неприбутковою, непопулярною. Якщо там наші таланти проявляться, ми зможемо зробити цю сферу цікавою для інших, зробити в ній дуже важливі кроки, які допоможуть нам реалізуватися, розкритися, отримувати гроші, які ми заслуговуєм, як спеціалісти і тоді ми дійсно зможемо стати лідерами в цій сфері. Краще бути лідером в ліплені горщиків або в малюванні ілюстрацій до дитячих книжок, аніж абсолютною посередністю на юридичному факультеті чи міжнародних відносинах. Я чув свого часу дуже скептичні відгуки про людей, які займалися дизайном книжок, ілюстратор книжок, здавалося, на що він може розраховувати, але зараз я бачу цих людей, які отримують дуже престижні відзнаки і матеріальну винагороду. Бачу по деяких своїх друзях з Києва, які не бояться змінювати професії, не бояться створювати для себе свої власні професії.
Загалом, я би побажав не боятися брати на себе відповідальність за своє життя. Чим швидше ви візьмете на себе цю відповідальність, тим ефективнішим буде ваше майбутнє.
Розмовляла Ольга Гординська
Фото toloka.net та Вікі
