Він ніколи не зупиняється на досягнутому: навчання в університеті, далі не одна бізнес-школа, робота в міністерстві, а сьогодні – він займається розробкою стратегій для компаній, міст та країн у власній агенції proryv.in.ua/Майстерня стратегій.
Павло Шеремета сам успішний і вчить інших бути таким ж – у Києво-Могилянській бізнес-школі, Київській школі економіки, Школі управління УКУ, а ще у свої публічних виступах, на конференціях та під час інтерв’ю. Одне з них пропонуємо Вашій увазі. Отож – читайте!
Дозвольте почати з Вашої цитати: “Всі мої рідні дуже хотіли, щоб я йшов у медицину, вступав до медінституту. Але випадково до рук мені потрапила книга з політекономії, та прочитавши її я раптом відчув, що для мене це важливо, що це моє. Моя мама була дуже засмучена, тому що я порушив сімейну традицію. Тоді я їй відповів, що буду лікувати компанії”. Це вплив однієї книги чи інтуїція, внутрішнє відчуття?
Думаю, це очевидно. Розумієте, книжка лягає на певний ґрунт. Я глибоко вірю, що кожна людина має місію у житті, відповідно до якої є певний набір талантів. Ось ти і відчуваєш різні речі. Ти, наприклад, робиш одну роботу і відчуваєш втому вже через короткий час. А робиш іншу – час пролітає непомітно, і ти навпаки в кінці відчуваєш не втому, а потужний притік енергії. От Ви, помітно, що Вас надихає те, що Ви робите, це Вам додає енергії, не втомлює. Інша справа примусити Вас проводити наукове дослідження, писати наукову статтю. Правда? Воно насправді у Вас може забирати енергію.
Відповідно, що я прислухаюсь до себе, читав різні книги. Я ж не просто саме цю книжку взяв, я багато читав. Ми всі читали багато книжок. Кому подобався переклад хорошої англійської книжки, то він пішов на філологію. Мені припала до душі книга Януша Корнаї “Дефіцит”. Чомусь це стало мені надзвичайно цікаво…Тоді я і зрозумів, що хочу бути економістом.
Кін. 80 – поч. 90-х рр. переломний період в нашій історії. Чому Ви обрали саме Львівський університет?
А альтернатива? Наприкінці 80-х рр. ще був Радянський Союз, ми в сім’ї трішки задумувалися про Московський державний університет, і щасливий, що не пішов. Батько, навіть, їздив туди придивлятися, які умови вступу, які тести необхідно складати. Ми спілкувалися з випускниками, як туди вступити. Але з сім’єю вирішили, що краще залишитись у Львові.
Коли ти не знаєш, що робити — прислухайся до душі (Я економіст, дивно, що входжу у цю метафізику). Душа має якийсь зв’язок, який ти не розумієш, і цього не дано зрозуміти, але, якщо прислухатися — почуєш відповідь на своє запитання.
Мало людей це робить і, відповідно, мало чує, адже для того, щоб прислухатися, треба мовчати і слухати (Усміхається). Святослав Вакарчук каже, що так пісні пише. Воно в душі. Бетховен так симфонії творив, будучи глухим. Йому просто звучало.
Воно якось само собою сталось, що обрав економічний факультет. Між іншим, його випускники, викладачі були на слуху: Віктор Пинзеник (Був учнем відомого економіста Гаврила Попова), і ось — він тут (У Львівському університеті. – Авт.), Іван Михасюк, Зіновій Ватаманюк.
Які ваші найяскравіші спогади про університет?
Напевно, все-таки найяскравіший спогад — це заняття Віктора Пинзеника. Ми достатньо швидко почали з ним працювати. Він — прекрасний лектор, економіст від Бога. Я не тільки слухав його лекції, а й почав працювати у нього в Львівському інституті менеджменту, який, на той час, був частиною Університету Франка. Пізніше його обрали народним депутатом, а я став його референт-консультантом. Але познайомилися ми на факультеті. Його драйв, економічний та науковий геній – це highlight мого перебування в університеті. Це був злам, коли політика соціалізму вмерла, а люди ще не встигли прочитали нових книг. Зіновій Ватаманюк, тодішній декан економічного, отримав конспект одного канадського професора Воробія з мікроекономіки для перекладу. Ми переклали все, зробили це під копірку, оригінал українською йшов Ватаманюку, копія — Пинзенику (Сміється). Так відбувалось спільне взаємозбагачення. Це справді була лабораторія чогось нового. Тоді мало хто знав: що робити, як робити.
Прекрасно, що ми з ним познайомилися (З Віктором Пинзеником. – Авт.).
Говорячи про Ваше навчання в університету: воно проходило “в книжках” чи більше займалися громадською діяльністю? Чи встигали поєднувати перше і друге?
Це було постійне поєднання. У 1989 році був заснований Народний Рух України, а наступного року його осередок відкрили у Львові. Життя бурлило, як і зараз. Але почалось усе тоді: громадська діяльність, студентські будні. Я був у керівництві студентського братства університету, був у студраді. Але, знову ж таки, враховуючи, що у той час ми втратили стару науку, а нова ще не з’явилася, я здобував знання на практиці, працюючи в комітеті Верховної Ради з економічної політики. Відповідно, що ця частина життя — теж була для мене університетом.
Пригадую курс одного з викладачів, у якого був принцип: якщо ти пропустив одне заняття у тебе четвірка, якщо два заняття — трійка, якщо більше ніж три заняття — твої шанси дорівнювали нулю. Це була юридична тематика, а в мене — комітет Верховної Ради. Де ти ще будеш мати кращий досвід? Я прийшов на іспит — все одно треба було прийти. Це був хороший викладач, професіонал своєї справи. Заходжу до нього, а він питає: “Шеремета?”. Відповідаю: “Шеремета”, — тягну білет, а там Закон про власність. Сідаю, готуюсь. Потім кажу йому: “Дивіться, закон такий, є нова версія”. Він каже: “Це не так”. Відповідаю: “Це так. На минулому тижні був комітет Верховної Ради, ми переробили по-іншому, зараз воно саме так!”. “А звідки Ви знаєте?”. “Працюю референт-консультантом Віктора Пинзеника”. “Беріть листок паперу, пишіть!”. Він мені надиктував, як повинно бути. “Передайте це Віктору Михайловичу, що воно має бути так і так. Тільки передайте!”, — у той час він пише мені щось в залікову. Я з трепетом думаю, що він там пише. Каже: “Все. Дякую. До побачення. Летіть до Пинзеника, передайте, це йому!”. Іспит здав. Звісно, що так зараз не можна, але так було на зламі 80-90-х рр. Такий був час.
В одному зі своїх інтерв’ю Ви згадували, що умудрилися шість разів перескладати педагогіку. Але згодом вийшло так, що Ви стали одним з найкращих викладачів, деканом, організатором навчального процесу в Київській бізнес-школі. Як?
Я не тільки не здав педагогіку, а й не захистився, не закінчив аспірантуру. Хоча починав, навіть, декілька разів. Я великий прихильник сфокусованості.
Я не доктор наук, але я маю, що сказати, знаю як сказати і сподіваюсь, що це комусь цікаво. У кожного своє. Але на той час вирішив, що викладати — не моє і тому не потрібно витрачати на це час.
Викладач, у якого я складав педагогіку, — хороший чоловік, я не маю ніяких персональних образ. Він завідував кафедрою педагогіки. Подивився на мене і каже: “Хлопче, я тобі ставлю залік, але не дай Боже тебе в школу!”. Тут я вже не витримав кажу: “Та я вже другий рік в одній з найкращих шкіл Львова. Викладаю предмет “Основи економіки”. Це не так важко в школі про економіку розповідати. Кажу: “Я вже це роблю, у мене все прекрасно!”. Викладач запитав, яка школа. Я йому відповів, що №53. Хто зі Львова, той знає про цю школу. Він мені ставить залік, каже: “Йди і не заважай мені” (Сміється). Цікавим тоді було запитання: “Засоби поневолення українських селян буржуазної Польщі”.
Тобто практичний досвід цінніший, важливіший за теоретичні знання?
Про це Нассім Талеб багато пише, у нього хороший приклад. Пригадую одного свого викладача, не тут (У Львові. – Авт.), в іншому місці, який запропонував зробити наукове дослідження про те, як люди ходять. Там ж насправді фізика, сила тяжіння, кути. Але від цих знань нам легше ходити? Ні! (Сміється). Звісно, для когось наука — це цікаво. Але, як на мене, вона ніяк не впливає на моє внутрішнє вміння чи невміння працювати з аудиторією, особливо шкільною. Те саме стосується і бізнесу. Стів Джобс не закінчував жодної бізнес-школи, Джордж Сорос теж, і цей список можна продовжувати: Білл Гейтс, Воррен Баффетт. Я не вважаю, що бізнес-школа є поганою, бо сам її закінчував.
Нам необхідна наука. Добре, що вона потрібна на факультеті, особливо перші чотири роки, коли тобі треба підтягнути загальний рівень розуміння проблеми. І тут велика роль і економічної освіти, й університету також. Тим часом, практичний досвід є ще важливішим.
Що б ви порадили почитати молодим людям і особливо студентам.
Залежить, з якою метою. На моєму профілі у Фейбуці Ви можете знайти не тільки мої улюблені книги, але і те, що я читаю саме зараз. І рейтинги, які я даю цим книгам.
Останнє запитання. Одна порада для студентів.
Розуміти свою диференціацію, фокусуватись на ній і розвивати її.
Текст Ольга Гординська та Марія Робак
Фото Анастасії Кілар
